Характерники

Вони встигли якраз вчасно, вся нечисленна охорона, що складалась з акулолюдей і дельфіночоловіків, була повністю обліплена численними морськими тварюками, наче «голова Горгони». Захисники мужньо відбивали натиск і відчайдушно розривали своїх ворогів на частини, але чисельна перевага була явно не на їхньому боці.

Переметнувшись через тіла воїнів, що лише оберталися, парочка влетіла в будівлю, на ходу розрізуючи змій, та все що траплялися по дорозі навпіл. На подив навіть уражені частини тварюків рухалися, немов черв'яки, а ненаситні голови весь час намагалися дотягнутися до хвостів і з'єднатися.

-Потрібно завдавати удару прямо в мозок, бо тільки тоді вони гинуть остаточно, -підказала дівчина, методично пробиваючи стилетом-ножем голову чергового ворога.

Прорвавшись із боєм у знайому галерею, вони обидва на мить завмерли від побаченого видовища - навпроти їх, велично застигла гігантська змія-матка, що вже готувалась до стрибка, а вгорі майже безтурботно плавала крапля води з похилим за віком Дронправскором.

- Морда — що й возом не об'їдеш! І ях…ту… ях…! - крикнув мольфар Миха і високо підстрибнувши, наче гільйотиною зрубав голову глибоководної ватажки цього хвостатого воїнства.

З глухим ударом вона покотилася до ніг мольфарки, широко роззявляючи зубасту пащу. Два точні удари в середину мозку назавжди поклали кінець цієї міжвидової війни на повне винищення один одного.

Зверху долинув знайомий та схвильований голос:

-Я знав, що ви з'явилися тут мандрівники не просто так! Друзі, ви виконали своє призначення у цьому світі.

Повірте, без мене у цих жителів морської держави шансів уціліти було б небагато! Але зараз, коли знищено джерело зла, я за них спокійний, тепер моя черга подяки. Підійдіть ближче та станьте підімною. Хто багато робив, той і багато знає. Мій життєвий шлях знайдено, він тут, а ваш там звідки ви прибули, вас чекає багато випробу…

Парочка характерників стала прямо під краплею води, вона голосно луснула, окропивши їх з ніг до голови солоною водою, через що вони заплющили очі і не чули останні слова мудрого наставника.

Лише розплющивши очі, партнери побачили, що знову опинилися на лісовій галявині, а поруч біля затухлого вогнища лежала закупорена амфора «чорного слизу» і вся поклажа ченців.

Розділ 11

На порозі великих звершень.

Сонце вже схилилось до горизонта, обдаючи останім теплом своїх променів. Піднявшись на черговий кам'янистий уступ, мандрівники побачили величезний густий ліс - останню перешкоду до Варгдашонської ущелини.