Епоха слави і надії

Я спiлкувалася тiльки з психiатром, здавалося, лише вiн один мене розумiв. Що я тiльки йому не казала, яку нiсенiтницю не несла… Мабуть, тодi в мене почав iхати дах. Пройшло лише два мiсяцi, а я знову замислилася про те, як накласти на себе руки. Постiйно уявляла, як все станеться, готувалася зустрiтися iз смертю, адже я перестала ii боятися, найбiльше мене лякало життя. Я розчарувалася в усьому: в чоловiковi, навчаннi, друзях, але найстрашнiше те, що я розчарувалася в собi. Перестала боротися, перестала мрiяти, втратила сенс життя.

Я не розумiла, чому деякi помирають, а я не можу. Хотiла, щоб все це закiнчилося, набридло балансувати на краю прiрви.

Я вiдчуваю, що скоро знову зiрвуся, але нi за що не ляжу до лiкарнi. Я перестала цiнувати свободу i життя i навряд чи знову зможу. Тепер я боюся чергового зриву, адже вiн може мене знову привести до спроби самогубства. Що тодi буде з моiми батьками? На них, на все життя залишиться клеймо – "дочка – самовбивця".

Нормальним людям не потрiбен особливий привiд, щоб жити.

Вони просто живуть i не озираються назад. Менi б хотiлося, щоб подiя, яка сталася п'ятнадцять рокiв тому, не мала надi мною влади, але це не так. Ми приходимо в цей свiт однi i не по своiй волi, i йдемо однi i не по своiй волi. Навiть мое самогубство – "тиск обставин", що склалися".

Закiнчивши читати, Лангре трохи тремтячими руками сховав лист назад в конверт. Дiстав було цигарку, але в ротi було i так гiрко вiд прочитаного, що палити передумав.

– Бачиш? – Зло прошипiв Грозовський.

 – Бачиш, що вiн з нею зробив? Вiн звинувачуе ii в злочинi п'ятнадцятирiчноi давнини, а сам став вбивцею зараз! Вiн довiв Розу до такого стану, що вона збила на смерть людину!

– Ми допоможемо, – Лангре пiдбадьорююче поплескав чоловiка по плечi.

– Але. Вiн же… – Пiдкинув Стажер.

– Єдине правило в життi, по якому треба жити, Стефан, – залишатися людиною в будь – яких ситуацiях. В твоему випадку, Грозовський, – вiн знову перевiв погляд на злочинця, – раджу тобi почати шукати адвоката.

– Менi не потрiбний юрист, який примушуватиме мене танцювати пiд його дудку i читати по – написаному. Я сам можу себе захистити. Головне ти стримай обiцянку i допоможи iй. Це вбивае ii, – гiрко стиснув губи Грозовський. – Вiн одним листом зруйнував ii життя. Я вже нiчого не боюся. Найстрашнiший кошмар в моему життi вже стався. І залишив пiсля себе це, – чоловiк вказав на свiй шрам. – Одним звичайним зимовим вечором я повертався додому з роботи.