Епоха слави і надії

– Скiльки б часу не пройшло, людина повинна з'явитися перед судом за особливо страшний злочин, – впевнено карбував Стефан.

– Пройшло п'ятнадцять рокiв. – Звернувся до Грозовського Лангре.

– І всi цi п'ятнадцять рокiв я майже не сплю, – гiрко усмiхнувся чоловiк.

– Не ти один, – кивнув комiсар.

– Що вiдомо про iнших? – Схвильовано запитав Грозовський.

– Скажiмо так, ти не единий, хто бажае смертi Алексу Крамеру, – знизав плечима Лангре. – Де твоя картина?

– У Францii, в росiйського посла.

Лангре замовк, пригадуючи недавнi подii. Смерть сера Альприма, протестуючi бiля Росiйського посольства.

– В твоему вiцi, пан полiцейський, – надтрiснутим голосом заговорив Грозовський, прикуривши цигарку, – все, що могло бути досягнуто – вже досягнуто. Далi тiльки старiння, згасання i смерть. Не всiм повезло бути письменниками, акторами i художниками, – вiн недобре посмiхнувся, мабуть, згадав про того самого художника, що писав жахливi картини з рептилоiдами. – Професором вже не стати, вченим не бути, час назад не повернути.

Лангре обережно дiстав iз вже розкритого конверта листок паперу, пописаний нерозбiрливим почерком.

"Я отримала картину разом iз запискою, i тодi менi захотiлося накласти на себе руки. Я купила снодiйне, випила його, проспала кiлька годин, а, прокинувшись в холодному поту, не могла зрозумiти – я жива або вже померла? Здавалося, все обiйшлося, але потiм стало тiльки гiрше.

Перестала спiлкуватися з друзями, втiм, i вони не рвалися зi мною поговорити. Свiт бачився, як в туманi, я кiлька разiв трохи не потрапила пiд колеса машини, але менi було все одно. Я закинула роботу i захоплення, все навкруги перестало для мене iснувати, я повнiстю пiшла в себе. І тодi з'явилися iншi моi особистостi, найбiльше я хотiла побачити iх наяву i боялася залишитися одна. Характери були настiльки рiзними, що я iнодi плутала iх, коли вони зi мною розмовляли.

Часом в головi вiдбувався справжнiй хаос; вони кричали всi разом, намагаючись один одного перекричати. Особистостi тiльки множилися, а я починала божеволiти. Без них менi було погано, а з ними ще гiрше. Я не знала, що менi робити. Земля йшла з – пiд нiг, я боялася завтрашнього дня, i пiслязавтра, i пiсля. Я ненавидiла i злилася на саму себе, але нiкому про це не говорила.