Епоха слави і надії

Глава 11

Час наближався до обiду, а Лангре i Стажер, так i не покинули територiю психiатричноi лiкарнi. Лангре вiдчував, що тут ще не зовсiм покiнчено, що варто копнути глибше – десь натиснути, десь схитрувати. Поведiнка Стажера здавалася пiдозрiлою i дивною, комiсар задумливо пожував губу. Нi, йому безперечно варто було тут затриматися.

Раптом почувся гучний вiдчайдушний крик, що перейшов в потужний плач. Лангре прожогом кинувся на шум, перестрибуючи через двi сходинки. І застав шокуючу картину.

Крамер, стоячи на колiнах, несамовито просив вибачення, а санiтари намагалися його заспокоiти – поки безуспiшно. Лiкар, що стояв поблизу, похмуро похитав головою i щось шепнув на вухо одному з санiтарiв. Швидким рухом той вивудив з кишенi масивний шприц i ввiв Крамеру його вмiст, пiсля чого той рiзко заспокоiвся, замовк i вже без зайвих iстерик дав вiдвести себе в палату.

Вiдчувши на собi пильний погляд комiсара, лiкар повернув голову. Лангре був готовий дати руку на вiдсiкання, що тiльки зусиллям волi, лiкаревi вдалося приховати свое роздратування, той явно був невдоволений його присутнiстю.

– Що це було? – Пiдiйшовши до лiкаря, запитав комiсар.

– Я ж сказав вам, що жоден суддя не прийме його заяв, – вiдповiв доктор. – Його iнтелект, прагне до рiвня трирiчноi дитини, вiн поступово втрачае здатнiсть до самостiйного iснування.

– Я бачив щось iнше, про що ви замовчуете? – Натиснув Лангре.

Стажер встав поруч.

– Знаете, я не хотiв вдаватися до цього методу, – з жалем похитав головою Лангре, дiставши пiдписаний ордер.

 – Але ви мене змусили. Нехай моему напарниковi видадуть речi Алекса Крамера i список всiх його вiдвiдувачiв.

Очi лiкаря блиснули злим роздратуванням, але бiльше вiн нiяк не висловив свого невдоволення.

– Проведи пана полiцейського до стойки реестрацii, – наказав вiн санiтару. – Нехай видадуть йому все на Крамера.

– Що тiльки що вiдбувалося з Крамером? – Нагадав про свое питання Лангре, коли Стажер сховався за рогом.

– Вiн почав чути голоси. Нiби жiнка спiвае дитячу колискову. А тiльки що ви спостерiгали рiдкiсну мить просвiтлення, – знизав плечима доктор. – Вiн просив вибачення. Як думаете, в кого?

– В дружини i доньок. – Трохи чутно сказав комiсар, пiсля чого рiшуче додав:

– Я хочу оглянути його палату.

Виявилось, особистих речей при Крамерi майже не було. З тих, що могли згодитися – мобiльний телефон. До нещастя, той був майже розряджений i захищений паролем.