Епоха слави і надії

– Ганна, Нiколас, – привiтався Едвард, – у мене для вас поганi новини. Наша загадкова людина з Тауреда пропала. Вранцi, охороняючi його полiцейськi постукали у дверi його номера, щоб продовжити допит з метою з'ясування особи, але чоловiк не вiдгукнувся. Коли стало зрозумiло, що вiдкривати той намiру не мае , вони зламали дверi, замок був закритий з середини, i дуже здивувалися, виявивши номер порожнiм. Скажу так, – зiтхнув Едвард. – Непомiтно вийти вiн не мiг, оскiльки охорона весь час була напоготовi.

Але i це, ще не все, – по голосу Едварда було чутно, що вiн явно спантеличений i вкрай незадоволений ситуацiею.

 – Якимось чином з митного сейфа пропали вилученi в нашого дивного пасажира документи. Ми доки так i не зрозумiли до кiнця, що сталося. Мiстифiкацiя? Але навiщо? Тим бiльше, що в паспортi втiкача стояла безлiч штампiв iнших держав. Яким був сенс видавати себе за громадянина невiдомого Тауреда? В будь – якому випадку обшукайте номер, вас впустять, я домовився. На цьому поки все. Вiдбiй, – попрощався Едвард.

– Розуму незбагненно, – похитала головою Ганна. – Якби тебе тут не було, я би подумала, що божеволiю.

– Вiн реальний, мила. Іншi теж його бачили. Не може ж це бути колективним божевiллям? – Нiколас пiдбадьорююче поплескав ii по плечу. – Знаеш, я тут трохи понишпорив в iнтернетi, – сказав вiн, – були i iншi люди, якi згадували неiснуючi назви мiст i краiн, розмовляли незрозумiлою мовою i були одягненi в дивний одяг. Давай оглянемо номер?

Поки вони пiднiмалися на лiфтi до потрiбного iм поверху, Ганна задумливо сказала:

– Знаеш, навiть якщо вiн прийшов з якогось паралельного свiту, все одно мiг поспiлкуватися з мiсцевими, оскiльки знав багато мов.

І чому люди досi не придумали одну мову на весь свiт?

– Впевнений, вона вже була, – пропустивши дiвчину вперед, Нiколас вийшов слiдом за нею в коридор.

В номерi виявилося порожньо. Нi записок, нi телефону – нiчого. Тiльки халат i футболка, недбало кинутi на стiлець.

– Речi, якi занадто бруднi, щоб вiшати iх в шафу, але занадто чистi, щоб прати, ласкаво просимо на стiлець, – усмiхнулася Ганна.

 – Не бачила нiчого подiбного, але все ж вiн був – цей чоловiк iз Тауреда.

– Давай ще оглянемо? – Запропонував Нiколас.

Вiн почав порпатися в столi, сподiваючись знайти хоч якусь зачiпку. Судячи iз скептичного виразу обличчя, Ганна не роздiляла його надiй, але теж приедналася до пошукiв. Вона заглянула пiд шафи i лiжко, потiм провела долонею мiж подушками дивана.