Епоха слави і надії

На кожному щитi у всiх воiнiв, у центрi зiрки був вигравiруван напис – iм'я Царя Свiту. Ханой був йому дуже вiдданий, i правив Агарiею за такими ж канонами, як i в Пiдземному Свiтi Агарти. Навiть назву фортецi вибрав спiвзвучну, як би бажаючи вмилостивити свого владику.

Авраал попрощався з сином i в роздумах, поступово пiднiмався по схiдцях в храм. Йому ще нiколи не було так важко в ухваленнi рiшення. Зараз вiн змiг заспокоiти людей але не себе. І ось, тепер мудрець розумiв, що вiд того, що вiн вирiшить i як скоро, залежала подальша доля Братства.

Авраал, у котрий раз зупинився перед дверима i прочитав напис на них: "Храм Злiтаючого Дракона, який створив нас i не покинув". Варта вiдчинила дверi, i чернець увiйшов до середини. Взяв свiчку, що горiла, та наблизився до вiвтаря. Тисячi свiчок можна розпалити вiд единоi i життя ii не стане коротше. Щастя не стае менше, коли iм дiлишся. Вiвтар був нагадуванням про його безтурботне дитинство, коли в храмi стало яскравiше, старий занурився в спогади.

Колись Монастир славився трьома майстрами i iх роботи були вiдомi серед ченцiв. Вони кували зброю i обладунки для всiеi Агарii, що налiчувала тисячi мешканцiв. Перший коваль, славився виготовленням обладункiв, якi не лише здатнi були витримати тисячi ударiв, але i могли мiняти свiй колiр пiд час дня i ночi, вiдбиваючи променi то сонця, то мiсяця. Воiн, одягнений в цi обладунки, був здатний стримати натиск сотнi ворогiв i мiг з легкiстю проникати до ворожого тилу.

Про зброю другого коваля, ходили легенди, подейкували, що воiн з його мечем був приречений на перемогу, адже одним ударом вiн знищував цiлi загони.

А третiй, Мрiадр, був початкуючим ковалем i наймолодшим серед майстрiв. Вiн допомагав своiм вчителям здiйснювати iх задуми, а про те якi вiн кував обладунки або мечi, майже нiчого не вiдомо.

Останньою iх роботою стали три чудовi мечi. Ходила чутка, що вони були важчi за свiт, мiцнiшi за дружбу найвiрнiших друзiв i гострiшi за сонячний промiнь. Майстри гордилися своею роботою i не вважали, що це треба тримати у таемницi.

Зазiхнувши на роботу майстрiв, чужинцi проникли в Монастир пiзно вночi, i вбили всiх, кого змогли, доки сонце не зiйшло над обрiем. Вони знищили майстрову i велику частину будiвель.