Епоха слави і надії

Це був перший раз за кiлька тижнiв його походу, коли вiн розслабився, вiн не вiдчував тiла, не вiдчував болю, а пiсок на якому вiн лежав, був для нього м'яким лiжком, якого хлопець не бачив з початку походу.

Мавр розумiв, що втрачае сили, але протистояти слабкостi, що його скувала, вiн бiльше не мiг. Почуття неминучоi загибели промайнуло в його головi. З останнiх сил вiн засунув руку за пазуху i дiстав звiдти пожовклий клаптик пергаменту. Вiн швидким рухом запхав його, як можна глибше мiж коренi дерева i на цьому його очi закрилися.

Загiн, що складався з тридцяти iндусiв, зiмкнувши ряди i виставивши вперед рiзноманiтну зброю, приготувався дати битву невидимому вороговi. У вiдсутнiсть розвiдника – мавра Солара, командування взяв Табурал – приземкуватий, мiцний i загартований в боях воiн. Допомагав йому незмiнний старий друг Фарсiс.

Вони зайняли оборонну позицiю, готуючись у разi чого одразу напасти, оточивши мавра собою, надавши йому захист. Всi воiни були одягненi в зручний бойовий одяг: сорочку темного кольору, укорочену до колiна, i штани з щiльноi тканини, затягнутi згори мiцним поясом, а знизу охопленi високим шкiряним взуттям.

– Ну що? – Фарсiс сплюнув вперед i вилаявся. – Що робитимемо? Тiльки Солар знае шлях назад, безпечний шлях, я маю на увазi.

Табурал, не обертаючись, крiзь зуби пробуркотiв прокляття i голосно заявив:

– Вiдходимо до озера, до своiх. "Безпечний", що б вiн здох, цей твiй мавр, притягнув нас прямо в пащу цим проклятим ченцям. Не на такий похiд я погоджувався, коли нас звiльняли з в'язницi.

– Так, я теж бiльше думав про золото i жiнок.

– Вiдходимо. – Прогарчав Табурал влiво i вправо.

Їх загiн не був схожий на органiзований вiйськовий пiдроздiл. Вiд розгубленостi, вони притиснулися ще ближче один до одного, сховавшись за щитами, позадкували назад. Табуралу така реакцiя дуже не подобалася.

– Ви, четверо! – Кинув вiн найближчим солдатам. – Берiть свого командира i бiгом до озера. – Вiн перевiв свiй погляд на Фарсiса.

Загiн повiльно позадкував, пiднявши щити.

Коли вони пройшли десяток крокiв, Фарсiс i iншi воiни, схопили Солара пiд руки i пустилися бiгти.

Ворог вже був тут.