Епоха слави і надії

До того ж вiдбуваеться прискорення обмiну речовин, тобто утворення нових клiтин i тканин. Сон вкрай важливий для вiдновлення мозку i нервовоi системи. Всесвiт розумний i нiчого просто так не робить. Якщо вже люди сплять третину свого життя, це явно неспроста.

Зал недовiрливо зашушукався, деякi з сумнiвом переглянулися мiж собою.

– Я не зовсiм звичайна людина, – продовжив Нiколас. – Не визнайте мене за божевiльного, але я кажу абсолютно серйозно. Я не просто людина, я – Ловець снiв. Я намагаюся дати пояснення кожному сну i вiднести його до минулого або до майбутнього.

Знаю точно, що дуже рiдко сни бувають звичайною фантазiею або кошмаром.

Нiколас неквапливо пройшовся по сценi, склавши руки за спиною. Зупинився в самому центрi, наiжачив свiтле волосся.

– В дитинствi мене постiйно мучили страшнi сни, – знову заговорив вiн. – Можливо, через це я полюбив мiстику, вiрив у потойбiчний свiт i в цiлому, нiби збожеволiв на всьому цьому. Мене водили до багатьох фахiвцiв, але лiкарi так i не прийшли до единого дiагнозу.

З п'яти рокiв я майже щоночi бачив нечiткi, розмитi кошмари i прокидався в холодному потi з серцем, що майже вилiтало грудей. З часом я навчився з цим справлятися. Заспокоювався, обертався на iнший бiк i спав далi, як нi в чому не бувало.

Але вранцi, довго думав про те, що менi наснилося, гадав, що вони можуть означати i чому таке вiдбуваеться саме зi мною. В п'ятнадцять я зрозумiв, що кожен з нас, звернiть увагу, кожна людина здатна бачити у снах свое майбутне.

Нiколас лише посмiхнувся на скептичнi усмiшки, очi студентiв округлялися.

– Моi батьки дуже любили подорожувати. В нашiй сiм'i була чудова традицiя – кожен мiй день народження вiдмiчати в новiй краiнi. В однiй iз таких поiздок ми потрапили в жахливу аварiю i в результатi опинилися в реанiмацii, де лiкарi боролися за нашi життя. Мама. – Нiколас важко ковтнув. – Мама першоi пiшла на поправку. Вона сидiла на задньому сидiннi, i удар з того боку був не таким сильним.

Я сидiв на передньому, поряд з батьком, i у момент зiткнення, вилетiв через лобове скло.

Я навiть помер на якийсь час – лiкарi дiагностували клiнiчну смерть. Менi все запам'яталося уривками: як я лежав на дорозi, i як привезли в лiкарню, як мене перенесли на операцiйний стiл, пам'ятаю, що не вiдчував болю, знаходячись в шоковому станi. А потiм обличчя закрила киснева маска i останне, що я тодi почув – слова анестезiолога, що побажав менi щасливоi дороги.