Епоха слави і надії

Здавалося, що перебоi зв'язку i картинка зависла, але нi, Ловець нашвидку повторював в думцi почуте i поеднував те, що складаеться в одну велику iсторiю, намагаючись визначити свое мiсце в нiй.

– Нiколас, ти тут? – Запитав Альприм, хвилюючись, що зв'язок обiрвався.

– Так! – Немов ожив, сказав Ловець i кинув швидий погляд на Ганну, яка весь цей час не зводила з нього очей. – Тепер я займаю ваше мiсце, i ви повиннi вiддати менi свою книгу.

Альприм збирався сказати ще щось дуже важливе. Було чутно, як вiн вiдкашлявся, пiсля чого вiдео вiдключилося, i залишився тiльки голос колишнього члена Братства.

– Не зовсiм. – Голос Альприма став чiткiший, вiн явно говорив прямо в мiкрофон, щоб кожне його слово було почуте правильно. – За двi тисячi рокiв, дев'ять книг Братства доповнилися новими книгами i переросли спочатку в дев'ять бiблiотек, а потiм у дев'ять унiверситетiв. Я думаю, що ти вже сам здогадався, про якi унiверситети йде мова. Так що знання тепер не приховують – вони вiдкритi, i кожен може отримати iх – юридична, економiчна або медична освiта.

Тiльки Глава Братства – Лео Евран знае, де зберiгаються оригiнали перших дев'яти книг. Ти скоро зустрiнешся з ним.

– А що з Тризубцем?

– Історii про цей артефакт, iснують дуже-дуже давно i перевiрити iх справжнiсть складно. Деякi народи сприймали його, як символ влади, iншi, як знаряддя правосуддя i так далi, але все що я знаю про Тризубець, так це те, що в Братствi е десята книга. Вона називаеться "Реiнкарнацiя.

– Цього не може бути. – Вимовив Нiколас одночасно голосно i пошепки. Його обличчя змiнило форму i колiр.

– Ти в порядку? – Тут же запитала Ганна.

Вiн протягнув телефон до Ганни, не звертаючи уваги на ii хвилювання:

– Вимкни телефон. Вiдключи повнiстю.

Вона слухняно вимкнула телефон i знову звернулася до нього:

– Що сталося?

– Сталася розмова, пiсля якоi менi захотiлося вимити своi руки. – Нiколас посмiхнувся, намагаючись розбавити виниклу напругу.

– Все добре. Ти пiвроку провiв за гратами i зараз вийшов на свободу. Тобi просто треба трохи часу, щоб адаптуватися.

– Ти права. – Погодився Нiколас i протягнув руку до дверей ресторану, Ганна ввiйшла.

Лiтнiй вiтер шумiв очеретами. Бризки на гладi води йшли колами, розбиваючись об берег. Дрiбнi комахи, що лiтали бiля води, притягували птахiв.