Епоха слави і надії

– Багатьом з нас доводилося чути фразу "народиш – i все мине", причому "все" означало i головний бiль, i запалення на шкiрi, i навiть безнадiйнi хвороби. Але чи е здраве зерно в таких рекомендацiях?

– Я не знаю. – Розгвбився Нiколас вiд несподiваного питання.

– Є! Навiть бiльш нiж. – Виплеснув радiсний порив емоцiй, до цього моменту стриманий, Альприм. – Вагiтнiсть i пологи дiйсно можуть понизити ризик майбутнiх захворювань або усунути прояв вже наявних. Пiд час виношування немовляти, органiзм жiнки мiняеться настiльки сильно, що навiть проблеми iз здоров'ям вiдступають, Бехтерева у тому числi.

Нiколас не встиг нiчого сказати, машина зупинилася, i дверi вiдкрив один з полiцейських. Сер Альприм одразу залишив автомобiль.

– Впевнений, що до вас не буде серйозних претензiй. – Сказав наостанок сер Альприм i, надiв свiй капелюх, пiшов.

Ловця вивели на вулицю, перед полiцейським вiддiлком. Захищена огорожею споруда мала три поверхи, побудованi з бетонних плит. Вiкна захищали сталевi грати.

– Серйозний заклад.

 – Подумав Нiколас, доки його вели до середини.

Подальшi подii сталися дуже швидко. Система правосуддя в цiй краiнi працюе чiтко, як швейцарський годинник. Акти були складенi, слова свiдкiв записанi, визнання почутi, i суд вже був готовий ухвалити вирок. Як i говорив Альприм, серйозних звинувачень Нiколас не отримав, але за бiйку i порушення громадського порядку, йому дали реальний термiн, хоч i невеликий, шiсть мiсяцiв колонii.

Час пiдступний. Коли ти поспiшаеш, вiн поспiшае разом з тобою i завжди його бракуе, а коли ти чекаеш i сподiваешся на швидкий хiд життя, час сiдае з тобою поруч i нiкуди не кваплячись насолоджуеться твоiм очiкуванням.

Шiсть мiсяцiв у в'язницi йшли в рази довше, нiж в будь – якому iншому мiсцi. Навiть не дивлячись на те, що умови були не поганими, i було все необхiдне для життя, не було найголовнiшого – свободи. За час, вiдведений йому долею, Нiколас мiг багато що обдумати. По закiнченню свого термiну, вiн вийшов зовсiм iншою людиною.

Ганна була у Стамбулi. Перед нею: нi музей, нi вокзал, нi храм, нi вежа, нi фортеця – це в'язниця. Був суботнiй день. Свiжiсть повiтря i синява неба здавалися iншими за стiнами колонii. Зустрiчати його прибули не лише друзi i близькi, але i моделi яким вiн обiцяв побачення. Ворота вiдкрилися i чоловiк вийшов на свободу, залишивши позаду пiвроку свого життя, вiдданi, як плата за проступки перед суспiльством. В'язниця – едине мiсце, де час – реальна валюта.