Епоха слави і надії

– Ваш наряд, як ви зважилися на нього? – Знову запитували стерв'ятники з диктофонами. – Це дуже смiливий крок, ви так не вважаете?

– Образ цього наряду я виношувала багато рокiв, поки не з'явився шанс втiлити мрiю в життя. – Ганнi знадобилося трохи часу, щоб розслабитися i тепер вона могла говорити стриманiше, смiливо описуючи деталi i подробицi свого задуму. – Багатьом це може здатися занадто, i я розумiю, я довго не могла вирiшитися, але все ж таки ризикнула. – Вона обернулася навкруги, вказуючи руками на навколишнiй багатотисячний натовп.

 – І як бачите, ризик був виправданий i захопленi мiльйони глядачiв по всьому свiту повнiстю зi мною погодяться.

– Чи будете ви продовжувати цю дiяльнiсть? – Намагалася впхнутися служба новин, що тiльки що приспiла.

– Я ще не знаю. – Боязко вiдповiла Ганна, поправив локон i заклавши його за вухо, при цьому, не припиняючи мило посмiхатися. – Свiт швидко мiняеться i потрiбно вмiти ловити момент, як на серфi. Ти або пропускаеш хвилю, або ловиш.

Я дивитимуся за обставинами.

– Якi вашi стосунки з Нiколасом?

Нiколас побачив Едварда, батька Ганни i ще трьох чоловiкiв. Вiн пiдiйшов до них i встав поруч. Едвард вловив знайомий погляд. Погляд батька, який пiшов на все це, щоб врятувати свою доньку. Порушив закон, щоб врятувати дитину. Зараз вiн стояв прямо перед ним, без краплi жалю або страху. Нiколас захоплювався такими рiшучими людьми, але цей чоловiк був не таким, i це насторожувало.

– Бiжи якщо можеш, але я не дам тобi сховатися.

 – Прозвучав голос Едварда, Нiколас опустив очi i побачив, як вiн знову показуе гранату. Складно сказати злякався вiн в той момент чи нi, але тремтiння все одно автоматично пробiгло по тiлу.

– Тут ти помиляешся, – вiдповiв Нiколас, насилу переводячи подих, – втекти я не можу.

– Де елiксир?

Нiколас мовчав. Адреналiн, що потрапив в кров, змусив серце забитися частiше. Ловець Снiв взяв себе в руки, зробивши кiлька глибоких вдихiв.

– Кажи, я знаю, ти його знайшов. – Наполегливiше повторив Едвард – Треба ii врятувати!

– Не знайшов. Як би ми не бажали жити вiчно, людям судилося помирати.

– Це не правда! Говори, або я скажу, що Нiколас Романов, не лише Ловець Снiв, але i Алекс Крамер! – Сказав той, майже пошепки наблизившись до Нiколаса i ткнувши його гранатою у бiк.

Нiколас, розглянув вибухiвку i здогадався, що це муляж та згадав iсторiю Ганни про хулiганiв у пiд'iздi.