Епоха слави і надії

Передбачаючи наступне питання Ганни, екскурсовод посмiхнувся, бачачи ii нетерпiння, сказав:

– Тiло покiйного було помiщене в металеву труну, залите воском i вiдправлене до Парижу, де похованням на Монмартрському кладовищi зайнялася тiтка Огюста Пуаро. Пiсля багатьох рокiв, iм'я Монферана на батькiвщинi забули, так само, як i забули мiсце його поховання. Якщо опинитеся в Парижi i заглянете на Монмартрське кладовище, зможете вiдшукати пам'ятник, де французькою мовою написано: "Тут похована Луiза Фiстiонi, що померла двадцятого травня 1823-его року".

А нижче, на тому ж надгробному каменi, вибита дата смертi Монферана за григорiанським календарем – десяте липня 1858-го року. На лицьовiй сторонi надгробка, на мармуровiй п'ятикутнiй плитi прикрiплений вiдлитий в бронзi вензель Монферана "АМ". Велика людина, якiй не знайшлося мiсця на кладовищi Петербургу…

Екскурсовод вiдвернувся, нiби i дiйсно щиро засмучуючись про долю Монферана. Щоб не заважати йому вдаватися до меланхолii, Нiколас жестом вiдкликав Ганну убiк i, подивившись у камеру мобiльного, сказав:

– Хочу зробити ще одну заяву.

Одна вiдома персона пiдтвердила, що вшануе наш показ своею присутнiстю. Алекс Крамер особисто подаруе нову картину для Ганни Шиян, i тодi успiх нашоi колекцii забезпечений. Стежте за моiм iнстаграмом. Залишилося менше доби до зустрiчi у Стамбулi.

Глава 17

"Проблеми примушують розумних людей дiяти. Дурнiв вони вганяють в депресiю". Гай Юлiй Цезар.

– Ми точно щось впустили, я впевнений, – Лангре похитав головою. – Пiджени машину, iдемо в маеток Крамера. Там мае бути зачiпка, хоч щось пов'язане з картинами.

– Знову? – Пiдкинув брови Стажер. – Експерти сто разiв там все переглянули, та i ми теж.

– Повiр, – Лангре дiстав з кишенi мобiльний, досить старенькоi моделi. – Передчуття мене рiдко пiдводить.

Стажер гмикнув, але слухняно вiдправився за своiм автомобiлем. За тi пару хвилин, що його не було, Лангре встиг перекинутися з дружиною декiлькома фразами.

Довелося вибачитися за затримку i пообiцяти зводити ii в улюблене кафе. Судячи з голосу, та здаеться, трохи полагiднiла, хоча i продовжувала бурчати.

Пiдiгнав машину, Стажер хвацько пiдморгнув:

– Сiдайте, мосье, вiзник до ваших послуг!

Лангре закотив очi i, вiдкинувшись на м'яку спинку пасажирського сидiння, пристебнув ремiнь. Вiн почав звикати i до купленого в кредит автомобiля, i до його водiя.