Епоха слави і надії

Вважав, вiн прикидаеться просто, почав його трясти, намагався привести до тями, тiльки потiм усвiдомив, що це кiнець.

– Вiтаю, – кивнув Посол, помiтивши присутнiсть Лангре. – Сьогоднi у мене вечiр непроханих гостей. Приеднаетеся до нашоi пiзньоi вечерi?

– Дякую, – Лангре сiв мiж Послом та Грозним, почуваючи себе дещо незатишно в такiй помпезнiй, химернiй обстановцi.

Все той же мовчазний однолiток комiсара принiс ще прилади i наповнив келихи вином. Випий за зустрiч, втiм сам Посол обiйшовся соком.

– З деяких пiр я не п'ю, – пояснив той. – Одного разу син свсiда впав зi сходiв i сильно вдарився головою. Йому термiново треба було в лiкарню, швидкiй iхати далеко, час йшов на хвилини. Але мiй свсiд не мiг сiсти за кермо, оскiльки випив за вечерею. Я сам тодi вiдвiз дитину, все обiйшлося, але… з того дня я жодного разу не доторкнувся до спиртного. Вирiшив, що не дозволю своiм дiтям опинитися в такiй ситуацii.

Лангре з розумiнням кивнув i, для годиться, наколов на виделку пару стручкiв квасолi.

Прожувавши, вiн мовчки, поклав на стiл список з тринадцяти чоловiк, який вмiщував Алекса Крамера.

– Коли вони були в Росii?

– Нi, – мотнув головою Посол. – Вiд мене допомоги не чекайте. Я не збираюся втручатися в цю справу, менi дороге мое життя i мое положення.

Що ж, Лангре нiскiльки не здивувався вiдмовi. Саме тому у них iз Стажером був заздалегiдь пiдготовлений запасний план. Виниклу напругу перервав впевнений стук у дверi. Не чекаючи вiдповiдi, до iдальнi ввiйшов кур'ер.

На його очi насувалася кепка так, що обличчя було не розглянути, але Грозний чогось напружився, нiби впiзнав в ньому когось. Помiтивши це, Лангре i сам приготувався дiяти, прикидаючи, як далi розгортатимуться подii цього вечора.

– В мене лист. Особисто в руки Пословi. Хто з вас? – Вiн повiв головою з одного боку в iнший, розглядаючи присутнiх.

– Вiн, – Лангре кивнув у бiк Грозного.

Обстановка розжарилася ще бiльше, здавалося, що напружену тишу можна рiзати ножем, як бiфштекс.

– Я не кур'ер, – спокiйним i холодним, як сталь голосом, порушив тишу черговий непроханий в Посольствi гiсть. Вiн зняв кепку. – Я спiвробiтник полiцii. Близькi, кличуть мене Стажером. Ти вбивця, що штовхае наркоту. – Прошипiв вiн. – І я не дам тобi пiти безкарним, сволота!

Вiн у два кроки перетнув iдальню. Вiдкинувши вбiк кепку i мiшкувату кур'ерську куртку, що заважала йому, схопив за комiр шокованого Грозного.