Епоха слави і надії

– Як на мене, так навiть краще – з щирою широкою посмiшкою сказав Нiколас. – І життя в тебе цiкавiше. Ти вже стала частиною мого блогу, за останню добу кiлькiсть пiдписникiв виросла з трьох мiльйонiв до сорока. Всi цi люди стежать за нашими пригодами, по можливостi беруть в них участь. Ми на порозi великоi таемницi, яку Братство Дев'яти Невiдомих зберiгало тисячi рокiв. Можливо, йдеться про Елiксир Безсмертя!

– Звучить i справдi захоплююче, – кивнула дiвчина.

– До того ж зовсiм скоро вiдбудеться твiй перший модний показ.

– До речi, – Ганна лукаво подивилася на Нiколаса. – Все точно, як ми i домовлялися? Абсолютно безкоштовно? Як це тобi вдалося?

– В мене своi методи, – пiдморгнув Нiколас. – Моделям я пообiцяв кожнiй по побаченню, органiзаторовi – безкоштовно знятися в його фiльмi. А ось арабський шейх – сам зробив щедру пропозицiю.

– Шейх? – Ганна здивовано округлила очi.

– Вiн забронював ресторан для святкування ювiлею i готовий прийняти нас в центрi Стамбулу.

– Звучить, як сон, – дiвчина похитала головою.

– Я вже говорив тобi, – серйозно сказав Нiколас. – Багато снiв мають тенденцiю збуватися.

Глава 13

Вулицю Монмартр поступово закутували по – осiнньому холоднi сутiнки. Один за iншим запалювалися лiхтарi на довгих високих нiжках, i один за iншим гаснули вiкна в будинках, де розташовувалися офiси, робочий день добiг кiнця.

– Що ж, – Стажер глянув на годинник. – На сьогоднi все? Я пiду.

Лангре ще сильнiше нахмурив брови, вчитуючись в черговий документ. Сьогоднiшня нiч була для нього останньою, коли вiн ще мiг брати участь в розслiдуваннi, будувати припущення, попереджати злочини. Але Лангре не був би собою, якби просто встав i пiшов додому в покладену годину.

– Ми не закiнчили, – тоном, що не терпить заперечень, вiдповiв вiн. – Нас чекае ще одна зустрiч. Краще запобiгти злочину, а не чекати коли вiн станеться.

Стажер зовсiм не виглядав здивованим, нiби чекав, що так i пройде його вечiр.

– Ти знав, у що вплутуешся, – по – доброму посмiхнувся Лангре. – В нашiй роботi е певнi складнощi i переробки – не найгiршi з них.

– Знаю, – кивнув Стажер. – У Францii не особливо дарують полiцейських. А знайти iншу роботу, якщо захочеться пiти, складно. Хiба що в охорону.

– З мене б вийшов непоганий рибалка, – посмiхнувся Лангре.