Сюрпризи долі

У нас усе подiбне, ми навiть живемо за спiльним принципом – Nulla dies sine linea [2 - Нi дня без рядка (з лат.).].

– Вони мають на увазi нi дня без рядка, – iронiчно зауважила панянка з гурту.

– До речi, дозвольте вiдрекомендувати – Марина, дiвчина Олеся.

– Вибачте за нескромне запитання. Це часом не через вас розпочалася Троянська вiйна? – посмiхаючись запитав Олесь.

– Невже я на неi схожа? – зашарiлася Олена.

– Як двi краплi води. А от щодо Жоржа, то менi важко вiдразу визначити на кого бiльше схожий, чи то на Менелая, чи на Париса?

Усi засмiялися, крiм Марини, яка уважно i трохи зверхньо розглядала новоприбулу вродливицю.

– Ти звiдки? – без жодних емоцiй запитала Марина.

– З факультету iноземних мов, – вiдповiла Олена.

– You are very clever girl to catch Gorgy [3 - Ти дуже розумна дiвчина, зловила Жоржа (з англ.).], – пхикнула Марина.

– Ти навчаешся на нашому факультетi? Я тебе щось там не бачила, – наiвно здивувалася Олена.

– Вiн менi не потрiбний, я знаю англiйську i без ваших курсiв.

– Марина у нас всебiчно обдарована особистiсть, що ii не запитаеш, усе знае, – засмiявся Жорж.

Раптом Олена побачила знайоме обличчя. До них пiдiйшла Катруся – ii однокласниця. Вона також навчалася на факультетi журналiстики, тiльки на рiк швидше, нiж Жорж.

– О, та ви знайомi! – зрадiв хлопець.

– Ми вчилися в одному класi, – обнiмаючи подругу, вiдповiла Катруся.

– Свiт тiсний i вiд нього нiде не подiнешся, – холодно зауважила Марина.

– Почекайте секунду, зараз приведу до вас свого хлопця, – проiгнорувала реплiку Катруся.

За пару хвилин повернулася з високим чорнявим юнаком.

– Познайомтесь, це Стефан – мiй хлопець.

– Ваше прiзвище, випадково не Цвейг? – шпигнула Марина.

– Нi, мое прiзвище Банах, – спокiйно вiдповiв Стефан.

– Стефан Банах, це ж був вiдомий математик, – захоплено вигукнув Жорж, – я багато про нього читав, його простори вивчають усi математичнi школи свiту.

– Саме так, мене батьки назвали на його честь. Хiба можна мати iнше iм’я з таким прiзвищем?

– Я спробую стати екстрасенсом: ви навчаетеся на математичному факультетi, – емоцiйно промовив Жорж.

– Угадав, – засмiявся хлопець.

Заграла музика, i всi пiшли танцювати.

Потiм Жорж вiдпровадив ii додому i попросив номер телефону. Так усе й розпочалося. Спочатку перше побачення, а потiм вони вже не могли iснувати один без одного.