Сюрпризи долі

До останньоi хвилини не могла збагнути подарунку долi, що саме вона е тiею переможницею, яка за кiлька хвилин стане предметом заздростi всiх дiвчат.

Жоржина зупинилася перед Оленою i галантно нахилила голову.

– Дозвольте запросити вас на танго, – урочисто промовив юнак.

– Мене? – не могла приховати подиву.

– А ви не танцюете? – якось розгублено запитав хлопець.

– Нi, нi, танцюю, – не вiрячи щастю, вiдповiла.

Жорж добре знав танцювальнi па i перед кожним попереджав Олену, як тiй поводитися, щоб не втрапити в халепу.

Вiн був вiдмiнним танцюристом, умiв вести партнерку так, щоб та вiдчувала гнучкiсть i красу свого тiла. Вона тодi злетiла на сьоме небо вiд щастя, iй хотiлося, щоб цi хвилини тривали вiчно, але нiчого не вдiеш, музика закiнчилася. Потiм кавалер вiдвiв ii назад, вклонився й поцiлував руку.

Такого з Оленою ще не траплялося. Невже на неi звернули увагу, та ще й хто! Найкращий хлопець в унiверситетi. Подруги поглядали на суперницю iз заздрiстю.

– Тепер не страшно навiть, якщо мене бiльше нiхто не запросить.

Цього единого танцю вистачить надовго, – спазматично чеканив мозок, – тепер я не найгiрша.

Проте цього вечора сюрпризи не закiнчилися. Заграла швидка музика, яка завжди е рятiвною паличкою для обдiлених увагою дiвчат i сором’язливих хлопцiв. Тут можна розслабитися й стрибати, як заманеться. Молодь пiшла навприсядки, утворивши коло, як раптом перед Оленою знову виринула жоржина.

Юнак схопив ii за руку i потягнув у центр.

– Зараз я тебе перекину через плече, ти тiльки не бiйся, – прошепотiв на вухо.

Олена хотiла запротестувати, але не встигла й писнути, лише зрозумiла, що робить незвичний пiрует у повiтрi. Всi ахнули, а вона опам’яталася лише тодi, коли твердо стояла двома ногами на землi. Довкола почулися оплески, а Жорж став на одне колiно i знову поцiлував у руку.

– Невже все це вiдбуваеться зi мною? – не могла повiрити.

– Ходи, я познайомлю тебе з моiми друзями, – перебив думки сонцесяйний кавалер i настирливо потягнув за собою.

– Ти як називаешся? – по дорозi запитав юнак.

– Олена, знiяковiло вiдповiла.

– А я – Георгiй, хоча всi мене кличуть Жорж, та я не протестую, якщо iм так подобаеться, то нехай.

– Я знаю, тебе ще називають Фебом.

– Це через моi вiршi, – задоволено промовив Жорж.

Вони пiдiйшли до гурту студентiв.

– Друзi моi! Я вам привiв прекрасну Єлену, – артистично промовив Жорж, – А ось це Олесь Крех, мiй найкращий приятель i мое Alter ego [1 - Друге я (з лат.).].