Сюрпризи долі

Саме з такою метою вiн створив «Омфал» – лiтературний Парнас, вхiд до якого суворо охороняють невблаганнi таланти. Пантелiй же дотримувався iншоi позицii. Вiн доводив, що митець повинен бути вiдкритим до людей i творити для загалу, а не для купки естетiв. Крiм того, йому дуже не сподобалася iдея «Омфалу», яку назвав вибриком купки зарозумiлих снобiв. Таке означення розлютило Жоржа, i тодi вiн вдався до красномовства, яке викликало жвавий диспут.

– Я i надалi наполягатиму на своiх переконаннях. Натхнення даеться зверху, воно не може бути зрозумiлим пересiчному обивателю, – гостро додав Георгiй.

– Ти багато в чому маеш рацiю, але пригадай народнi пiснi. Вони ж створенi саме тим натовпом, який ти недооцiнюеш. Саме вони викликають захоплення i пристрасть, пробуджують той первородний iнстинкт, захований у глибинах душi.

– Тут я з тобою зовсiм не погоджуся, цi пiснi створенi не натовпом, як ти зазначив, а окремими генiями, i лише потiм перетворилися на народнi.

– От ти сам собi й заперечив, – весело засмiявся Жан, – отже, цi генii творили не в шухляду, а для людей.

Уявляеш, яке щастя для митця, коли його твiр стае всенародним. Це означае, що йому вдалося зрозумiти душу народу. Пантелiй бачить божественне в кожнiй дрiбничцi, погодься, у цьому е щось особливе. Вiн обожнюе хор, а для тебе найважливiшим е солiст. Vox populi – vox dei [8 - Голос народу – голос Божий (з лат.).].

– Про який народ ти говориш! Даруй, але я не можу побачити нiчого цiнного в пияковi, що вештаеться бiля смiтникiв, – не здавав позицii Георгiй, – та й якщо добре розiбрати, то уся народна музика дуже одноманiтна – плаксиво-страждальна.

Вона вся вiддзеркалюе лише внутрiшню драму, а правдиве мистецтво – багатопланове. Я нiколи не повiрю, що воно може стати доступне волохатим вухам.

– Ти маеш на увазi ослячi вуха короля Мiдаса, який насмiлився поставити земне понад божественним? – засмiявся Жан.

– Його i всiх, хто намагаеться порiвняти непорiвняннi речi, – зi злiстю процiдив Георгiй.

– Розповiдати можна будь-що, людям можна наплести рiзних небилиць про прекраснi недосяжнi далi, однак лише до часу. Людина е в душi дитиною, ii легко одурманити. Та дуже швидко вона побачить надуманi фантазii. Їй потрiбний хлiб насущний, а не химери, i тодi ти залишишся сам зi своiм вигаданим мистецтвом.

– Давайте дружно борсатися в пилу та болотi й не прагнути злетiти. Розумiеш, друже, тих, що вiдчули смак польоту, униз не заманиш нiякими пряниками.