Сюрпризи долі

Хiба будь-хто з нас може бути суддею добра чи зла, високого чи приземленого? Час, лише вiн один розставляе крапки над «i». Неможливо описати ландшафт поверхнi землi, сидячi у ямi, для цього треба пiднятися на вiдповiдну височiнь.

– Маете рацiю, найправдивiшу оцiнку того, що з нами трапляеться, – доброго чи злого – можемо дати лише згодом.

– Моя порада вам: не звертайте нi на кого уваги, робiть те, що вам пiдказуе серце.

Жан хотiв ще щось додати, але дверi вiдчинилися, i в помешкання зайшов Георгiй.

– Здоров був, друже! Радий тебе бачити на рiднiй землi.

Чоловiки обнялися i привiталися по-братерськи.

– Добре, що ти прийшов, зараз сiдаемо обiдати, – заметушилася Олена.

За обiдом Жан розповiдав останнi подii та рiзнi пригоди. Потiм чоловiки почали згадувати вiдвiдини Жоржем Парижа.

– Пригадуеш, як ми тодi добряче з тобою погуляли в ресторанi «Монторiоль», – загадково посмiхнувся Жорж.

– Але хiба це можна порiвняти з прийняттям у Палацi Інвалiдiв? – перебив друга Жан.

– А чому така дивна назва? – здивувалася Олена.

– Це дуже гарна будiвля, де похований Наполеон Бонапарт. Мiй сусiд Пантелiй, до речi теж наш земляк, там реставруе фрески ХVIII столiття. Саме вiн нас i запросив на це прийняття, – пояснив Жан.

– Я ж тобi розповiдав, ти не пам’ятаеш, Оленко? – перебив друга Георгiй.

– Щось не пригадую, таке рiдкiсне iм’я – Пантелiй – я б обов’язково запам’ятала.

– Зi старогрецькоi воно означае досконалiсть, або вищий ступiнь, – пояснив Жан.

– А вiн виявився впертим цапом, – iронiчно зауважив Георгiй.

– У змаганнi мiж Аполлоном i Паном? – лукаво посмiхнувся Жан.

– Але я ж тодi виграв!

– Ну, не зовсiм, не всi пiдтримали тебе.

– Asinus ad lyram [7 - Осел про лiру (з лат.).]. Лише тi, в кого виросли ослячi вуха, – зло засмiявся Жорж.

– Ти маеш на увазi мене? Ти ще тодi обiзвав мене королем Мiдасом.

– А як тебе ще назвати? Я був переконаний, що ми мислимо однаково.

– Я не розумiю, про що ви говорите, – здивувалася Олена.

– Спробую пояснити, Пантелiй розпочав баталiю з Жоржем.

– І про що вони сперечалися?

– Про що можуть сперечатися двi свiтлi голови? Звичайно, про мистецтво. Жорж стверджував, що простолюдин не здатний осягнути велич гармонii. На його думку, для вибраних iснуе одне мистецтво, а для натовпу – iнше. Ваш благовiрний уважав, а може, i далi вважае, що немае чого розсипати бiсер перед свинями. На його думку, правдивi митцi повиннi групуватися у закритi секти.