Сюрпризи долі

– Ще нiчого остаточно не вiдомо.

– А якi результати аналiзiв? – не заспокоювався Георгiй.

– Менi лiкар наказав бути дуже уважною до себе, бо в будь-який момент може виникнути небезпека.

– Отже, зараз небезпеки немае? – допитувався чоловiк.

– Зараз немае, – знехотя вiдповiла Олена, – але менi не можна нервувати, бо всяке може трапитися.

Тепер у неi з’явився новий важiль. Як тiльки виникала пiдозра щодо чоловiка, робилася смертельно хворою i лягала в лiжко. Цi маленькi хитрощi спрацьовували непогано лише на початках.

Гiсть

Родина Крукiв готувалася до сiмейного свята, у груднi Георгiю виповнювалося сорок п’ять рокiв.

– Пiслязавтра до нас приiде Жан, мiй знайомий з Францii, – якось повiдомив Георгiй.

– А чому ти ранiше мовчав?

– Вiн учора телефонував i, коли довiдався про круглу дату, вирiшив особисто приiхати й привiтати, iм у Францii це ж просто зробити.

– Де вiн буде жити? – запитала Олена.

– У нас. Ти ж не проти?

– Звичайно нi, покладемо його спати у вiтальнi.

– Тож я тебе попрошу, будь зранку вдома, бо приiде прямiсiнько з летовища.

– Ти його не зустрiчатимеш?

– Нi, я маю важливу нараду, та й Жан просив не турбуватися, бо може чудово дiбратися i сам.

У п’ятницю зранку перед iхнiм будинком зупинилося таксi. Пролунав дзвiнок, i Олена поквапилася вiдчиняти дверi.

На порозi стояв високий худорлявий брюнет.

– Доброго ранку, я Жан, але можете називати мене Іван, – жваво промовив гiсть.

– Дуже приемно, а я Олена. Заходьте i почувайтеся, як удома. Ви, напевно, зголоднiли?

– Дякую, в лiтаку нас добряче нагодували, але вiд чогось гарячого не вiдмовлюся.

Кухня наповнилася благородним ароматом кави.

– Яке у вас миле помешкання, менi раптом здалося, що я колись тут уже жив.

– Дякую. Коли ви востанне вiдвiдували Батькiвщину? – запитала Олена.

– О, давно, понад десять рокiв тому.

– Так ви Жан чи Іван? – посмiхнулася Олена.

– Мiй батько уродженець вашого мiста, а мати француженка. У нас вдома розмовляють лише украiнською мовою, навiть мати. Вона так кохала батька, що вивчила ii досконало.

– Ви живете з батьками?

– Нi, вони мешкають у Парижi, а я в Сержi, у мене там невеличкий будинок.

– Я не знаю такого мiста.

– Це за тридцять кiлометрiв вiд Парижа.