Сюрпризи долі

Тривожнi думи, що почали гвалтувати мозок, перервали голоси хлопцiв, якi зайшли в кiмнату.

– Моi любi уродинники, ви нарештi вдома, швидко мийте руки i менi трiшки допоможете, – радiсно зустрiла дiтей Олена.

– Мамо, ми ще маемо деякi справи, – швидко вiдповiв Петро.

– Якi ще можуть бути справи, якщо зараз прийдуть гостi, нiкуди не йдiть, – незадоволено почала дорiкати.

– На вулицi нас чекае приятель, ми швидко повернемося, – додав Павло.

– А кого ж вiтати, якщо вас не буде?

– Ми тут неподалiк, як тiльки хтось прийде, ми вiдразу повернемося, – у дверях вигукнув Петро.

Вона хотiла щось додати, але хлопцi швидко вислизнули з дому.

За пiвгодини прийшла Марина.

– Олесь ще не приходив? – у дверях запитала гостя.

– Нi, ти перша, а ви що, окремо?

– Вони з малою з хвилини на хвилину прийдуть, виникли ще якiсь термiновi справи.

– Твоя доня справжня красуня, як у неi справи?

– Усе в порядку, вже стала зовсiм дорослою, тепер вирiшила змiнити мiсце працi. Сучасна молодь мало дослухаеться до порад батькiв.

– Не питай, бо слiв немае. Дiти десь тут вештаються, обiцяли скоро прийти, а Георгiй, сама знаеш, весь у роботi. Навiть на уродини до власних дiтей запiзнюеться.

– І коли ж прибуде наш сонце-бог? – iдко запитала Марина.

– Казав сiдати за стiл без нього.

– І що ж то у нього така важлива робота у суботнiй вечiр?

– Якась зустрiч.

– Ну-ну, знаемо цi зустрiчi, всi вони однаковi.

– Що ти маеш на увазi? – стривожилася Олена.

– Та я так, – вкусила себе за язик Марина.

– Нi, ти менi скажи, ти щось недоговорюеш, – наполягала Олена.

– Та що я можу знати, я ж свiчки не тримала.

– Ти думаеш, що вiн не на роботi, а з якоюсь жiнкою? – вжахнулася Олена.

– Я не стовiдсотково впевнена, але ти повинна бути уважнiшою.

Олена вiдчула, як у неi затерпають ноги.

– А як я можу довiдатися?

– Для початку перевiр його мобiльний телефон, хто до нього i до кого сам телефонуе; простеж, куди ходить i з ким.

– Менi що, шпигувати за ним? Я так не можу.

– Якщо хочеш довiдатися, мусиш це зробити.

– Але ж вiн дуже зайнятий, ось, наприклад, з понедiлка iде до столицi на цiлий тиждень.

– А ти знаеш, з ким iде твiй генiй?

– Нi, – перелякано витрiщила очi Олена.

– Ну то довiдайся.

– Ти вважаеш, що вiн менi каже неправду?

– Я не знаю, якщо захочеш, то все довiдаешся.

Їхню розмову перервав дзвiнок у дверi. Прийшли батьки Георгiя, а з ними зайшли Петро i Павло. Гостi наче змовилися.