Колгосп тварин

Менi дванадцять рокiв, у мене бiльш як чотириста дiтей. Це – непогана доля для кнура. Та врештi-решт жодна тварина не втече вiд безжального ножа. Ось ви, молодi пiдсвинки передi мною, знайте: кожен з вас не пiзнiше, нiж через рiк зiйде вереском в руках м’ясника. Усi проходять цей неминучий жах – i корови, i свинi, i кури, i вiвцi – усi без винятку. Навiть у коней i собак не краща доля. Того дня, коли твоi потужнi м’язи, Боксере, втратять силу, Джонс продасть тебе шкуродеру, який перерiже тобi горлянку, а м’ясо згодуе псам.

А з собаками, якi постарiли та втратили зуби, Джонс чинить ще простiше: цегла на шию – i в найближчий ставок.

Тож, товаришi, хiба не очевидно, що все зло в нашому життi вiд тиранii людей? Варто лише позбутися Людини, i продукти нашоi працi належатимуть тiльки нам самим. Мало не в один день ми можемо стати вiльними й багатими. Що ж треба зробити? Так, звичайно ж, докласти всiх зусиль, щоб повалити людське панування! Ось вам мiй заповiт, товаришi: Повстання! Не знаю, коли воно станеться, може, через тиждень, може, – через сто рокiв, але я впевнений – так само як у тому, що лежу зараз на соломi – рано чи пiзно справедливiсть переможе.

Треба спрямувати всi зусилля на виконання цього завдання, яким би коротким не було ваше життя! І найголовнiше, передайте цей мiй заповiт тим, хто прийде пiсля вас, щоб майбутнi поколiння боролися до остаточноi перемоги!

І пам’ятайте, товаришi, ваша рiшучiсть повинна бути непохитною. Нiщо не мае збити вас iз прямого шляху на манiвцi. Не слухайте тих, хто каже, що в людини й тварини спiльнi iнтереси, що людський добробут означае ваше процвiтання.

Все це – брехня. Людина дбае тiльки про власнi iнтереси. Але серед нас, тварин, нехай буде повне еднання, повна спiвдружнiсть у спiльнiй боротьбi. Всi Люди – нашi вороги. Всi тварини – товаришi.

Раптом усi заметушилися. Поки Майор говорив, четвiрка щурiв вилiзла з нiрок i, звiвшись на заднi лапи, слухала промову. Їх помiтили собаки, i лише швидкiсть, з якою пацюки метнулись в нори, врятувала iх вiд наглоi смертi.

Майор пiдняв ратицю, закликаючи зiбрання до мовчання.

– Товаришi, – сказав вiн, – ось питання, яке треба залагодити. Чи дикi тварини – щури, зайцi тощо – вони нам друзi чи вороги? Проголосуймо. Чи друзi нам щури? Ставлю питання на голосування.

Голосування вiдбулося негайно, i переважною бiльшiстю голосiв було вирiшено, що пацюки – друзi. Проти було четверо: трое собак i кiшка, яка, щоправда, як пiзнiше з’ясувалося, голосувала i «за», i «проти».