Нортенґерське абатство

І тепер вона змушена була ii долати й вiдчувати досаду ще раз, бо тiеi самоi митi, коли вони опинилися напроти провулку Юнiон i побачили двох джентльменiв, якi пробиралися крiзь натовп i мiсили грязь у цьому цiкавому провулку, iм завадила перейти дорогу поява кабрiолета, що його хвацько гнав поганою брукiвкою самовпевнений кучер, наражаючи таким чином на страшну небезпеку не тiльки свое життя, а й життя сiдока та коня.

– Ох, цi мерзеннi кабрiолети! – вигукнула Ізабелла, пiдвiвши очi. – Як я iх ненавиджу!

Проте ii ненависть, хоч i цiлком доречна, не була тривалою, бо вона, знову подивившись на екiпаж, вигукнула:

– Яка приемна несподiванка! Мiстер Морланд i мiй брат!

– Боже мiй! Це ж Джеймс! – тiеi самоi митi скрикнула Кетрiн.

І, щойно друзi iх помiтили, як коня було негайно зупинено з такою несамовитiстю, що вiн майже став дибки, а потiм джентльмени вистрибнули з екiпажа, доручивши пiклуватися про нього слузi, який аж стрiпнувся вiд раптовоi зупинки.

Кетрiн, для якоi поява брата була цiлковитою несподiванкою, дуже радо зустрiла його.

Брат, який був дуже привiтний за вдачею i щиросердо любив свою сестру, вiдповiв iй тим же – тiею мiрою, якою дозволяли виразнi очi мiс Торп, що постiйно вiдвертали його увагу. Люб’язнiсть, з якою вiн одразу ж привiтав цю ледi, виявивши при цьому водночас i радiсть, i знiяковiння, якi могли б пiдказати Кетрiн, коли б вона краще вмiла розумiти чужi почуття й менше дослухалася до своiх власних, що Джеймс, так само, як i Кетрiн, завважив вроду ii подруги.

Джон Торп, який тим часом вiддавав розпорядження стосовно коня, невдовзi приеднався до них i належним чином винагородив Кетрiн за брак уваги. Вiн недбало потиснув руку Ізабеллi, зате придiлив належну увагу ii подрузi, злегка вклонившись iй. Це був повний юнак середнього зросту, з непоказним обличчям i незграбною фiгурою, який, здавалося, щоб не бути надто привабливим, одягався, як грум, а щоб не виглядати, як джентльмен, поводився невимушено, коли мав бути стриманим, i зухвало, коли невимушенiсть була доречною.

Вiн вийняв з кишенi годинника й спитав:

– Як ви гадаете, мiс Морланд, за який час ми доскакали з Тетберi?

– Я ж не знаю, чи це далеко звiдси.

Їi брат сказав, що до Тетберi двадцять три милi.

– Двадцять три? – здивувався Торп. – Двадцять п’ять, i анi на дюйм менше.

Морланд заперечив йому, посилаючись на свiдчення путiвникiв, хазяiв готелiв i дорожнiх знакiв, але його друг вiдкинув iх усi, бо мав бiльш надiйну мiру вiдстанi.