Нортенґерське абатство

Однак коли та сама юна дама замiсть подiбного твору читае том «Глядача», як гордо покаже вона вам книжку та ii назву! Проте, дуже малоймовiрно, щоб ii справдi зацiкавило хоч щось iз цього грубезного тому, змiст i стиль якого не можуть не викликати огиди в молодоi людини зi смаком, бо надто часто його статтi присвяченi неправдоподiбним обставинам, непереконливим характерам i бесiдам на теми, якi вже давно не цiкавлять жодну живу iстоту; мало того, цi статтi подеколи написанi такою поганою мовою, що навряд чи вона залишить сприятливе враження про столiття, яке ii сприймало.

Роздiл VI

Наступна бесiда мiж двома подругами, що вiдбулася одного ранку в Галереi-бюветi, коли вони були знайомi вiсiм чи дев’ять днiв, наводиться тут, аби дати читачевi уявлення про iхню нiжну взаемну прихильнiсть, а також тонкiсть, глибину й своерiднiсть iхнiх думок i лiтературних уподобань, якi становили основу цiеi прихильностi.

Вони заздалегiдь домовилися про зустрiч, i позаяк Ізабелла прийшла на п’ять хвилин ранiше за подругу, то ii першими словами, природно, були:

– Моя люба, що вас так затримало? Я чекаю вас цiлу вiчнiсть!

– Невже я змусила вас чекати? Перепрошую, але я гадала, що не спiзнююсь.

Адже зараз перша година. Сподiваюсь, ви тут недавно?

– О, я чекаю вже тисячу рокiв, не менше. Принаймнi цiлих пiвгодини. Ну, то сядьмо ось у тому кутку зали, зробiмо собi таку приемнiсть. Менi треба розповiсти вам так багато всього цiкавого. Передусiм, я так боялася, що пiде дощ, коли збиралась уранцi з дому! Здавалося, вiн ось-ось уперiщить, – а я б тодi геть засмутилася.

Знаете, я щойно бачила у вiтринi на Мiльсом-стрiт маленький капелюшок, найгарнiший з усiх, якi тiльки можна собi уявити. Вiн схожий на ваш, тiльки не з зеленими стрiчками, а з червоногарячими, i менi так закортiло його купити. Але, люба Кетрiн, як у вас минув ранок? Ви продовжили читання «Удольфо»?

– Так, взялася за нього, щойно прокинулась. І вже дiсталася до чорного покривала.

– Справдi? Чудово! О! Нiзащо у свiтi не скажу, що пiд ним сховано.

Хоча вам, певно, кортить дiзнатись?

– О, ще б пак! Що б там могло бути? Але нi, не кажiть, благаю вас, жодного слова! Напевно, там скелет. Я певна, що там скелет Лорентiни. О! Я в захопленнi вiд цiеi книжки! Я б iз задоволенням читала ii усе життя. Повiрте, коли б я не домовилася з вами про зустрiч, я б нiзащо вiд неi не вiдiрвалась.

– Люба моя, я так вам вдячна! Але коли ви закiнчите «Удольфо», ми з вами почнемо читати «Італiйця».