Менсфілд-парк

 – Почекаймо, поки вони скiнчать, Фаннi, – мовив Едмунд, вiдвертаючись од вiкна; та спiвам не було кiнця, i вiн помалу став присуватися до фортепiано, а коли тi перестали спiвати, вiн вже був коло них – i висловив найпалкiше бажання послухати ще.

Фаннi зiтхала на самотi бiля вiкна, поки мiсiс Норрiс не висварила ii – коли б не застудилася! – i не прогнала звiдти.

Роздiл дванадцятий

Сер Томас мав повернутися в листопадi, а старшого сина справи покликали додому ранiше. Наприкiнцi серпня надiйшла звiстка про мiстера Бертрама – спочатку в листi до лiсника, потiм в листi до Едмунда; а згодом приiхав i вiн сам – готовий бути веселим, люб'язним i галантним, як того вимагали обставини або присутнiсть мiс Кроуфорд, i розповiдати про перегони та Веймаут, про вечiрки та друзiв, що вона пiвтора мiсяця тому слухала б iз певною цiкавiстю, але тепер цi розповiдi ще глибше переконали ii в тому, що молодший брат iй набагато милiший.

Це було дуже прикро, i вона щиро шкодувала, що так сталося; але це сталося, i тепер вона була така далека вiд намiру стати дружиною старшого, що навiть не робила спроб його причарувати – просто поводилася, як личить визнанiй усiма красунi; його надто тривала вiдсутнiсть, спричинена самим лише прагненням розважатися та вдовольняти власнi забаганки, свiдчила про те, як вона зрозумiла, що вiн ii не любить; але його байдужiсть наразилася на таку саму, якщо не бiльшу, байдужiсть з ii боку, i навiть якби вiн уже зараз став власником Менсфiлд-парку, новим сером Томасом, яким йому судилося стати згодом, навряд чи вона поставилася б до нього iнакше.

Пора року i тi ж справи, що повернули мiстера Бертрама у Менсфiлд, змусили мiстера Кроуфорда вирушити до Норфолку. На початку вересня вiн був так потрiбний в Еврiнгемi. Вiн поiхав на два тижнi, – два тижнi такоi безпросвiтноi нудьги для сестер Бертрам, що вони мимоволi насторожилися, i навiть Джулiя, незважаючи на своi ревнощi до сестри, зауважила, що йому не можна довiряти i хай вiн краще не повертаеться зовсiм; за два тижнi в нього було досить вiльного часу мiж полюванням та сном, i якби цей джентльмен бiльше звик розмiрковувати про мотиви своеi поведiнки i передбачати, до чого може призвести його суетне марнославство, вiн зрозумiв би, що йому не слiд поспiшати додому; але, розбещений багатством i наслiдуючи поганий приклад iнших, вiн вирiс безтурботним себелюбцем i не мав звички зазирати в завтрашнiй день.