Менсфілд-парк

Трохи посидiвши, мiс Кроуфорд знову пiдхопилася.

– Менi потрiбно рухатись, – мовила вона, – а вiдпочинок мене втомлюе. Я дивилася крiзь цей живоплiт, поки не знудилася. Тому я пiду й подивлюся на те саме крiзь залiзну огорожу – так можна буде хоч щось побачити.

Едмунд також пiдвiвся.

– А зараз, мiс Кроуфорд, якщо ви поглянете на цю стежку, ви переконаетеся, що вона довжиною нiяк не бiльше половини милi – а може, навiть удвiчi менше.

– Вона дуже довга, – сказала мiс Кроуфорд. – Я це бачу одразу.

Вiн усе ще намагався ii переконати – та марно. Вона не бажала нiчого пiдраховувати або порiвнювати. Вона лише посмiхалася i правила своеi. Найвищий ступiнь помiркованостi та здорового глузду не був би таким привабливим, i обом було весело сперечатися. Зрештою вони домовилися, що спробують визначити розмiри лiсу, якщо походять ним iще трохи. Вони пiдуть до узлiсся тiею стежкою, на якiй вони зараз (це була пряма зелена стежина, що йшла уздовж живоплоту), i, можливо, трохи звернуть убiк, якщо iм здаватиметься, що це може допомогти; i повернуться за кiлька хвилин.

Фаннi сказала, що вона вже вiдпочила i може пiти з ними, але iй цього не дозволили. Едмунд так наполегливо умовляв ii лишатися на мiсцi, що вона не могла опиратися i зосталася сидiти на лавi, з вдячнiстю думаючи про доброту свого кузена, але з превеликим жалем про те, що вона така квола. Вона дивилася iм услiд, поки вони не збочили зi стежки, i прислухалася до iхньоi розмови, поки не перестала чути.

Роздiл десятий

Збiгли i чверть години, двадцять хвилин, а Фаннi все ще думала про Едмунда, мiс Кроуфорд i про себе, i нiхто не порушував ii роздумiв. Вона почала дивуватися, що ii лишили так надовго; i прислухалася в нетерплячому бажаннi почути iхнi кроки та голоси. Вона прислухалася довго – i нарештi почула, почула голоси i кроки, що наближалися; та не встигла вона збагнути, що це не тi, на кого вона чекае, як мiс Бертрам, мiстер Рашворт i мiстер Кроуфорд з'явилися на стежцi, якою недавно йшла вона сама, i вмить опинилися бiля неi.

«Мiс Прайс зовсiм одна!»

«Фаннi, люба моя, що ж це ти так?» – були iхнi першi привiтання. Вона розповiла iм, як усе сталося.

– Бiдна Фаннi! – вигукнула ii кузина. – Як вони негарно повелися з тобою! Краще б ти лишилася з нами.

Потiм, сидячи на лавi помiж двох джентльменiв, вона поновила розмову, яку вони вели ранiше, i стала пожвавлено обговорювати можливостi переобладнання маетку.