Менсфілд-парк

– Власне, чому ми маемо iхати в екiпажi Кроуфорда, – спитав Едмунд, – або тiльки в його екiпажi? Чому не можна скористатися матусиним портшезом? Коли вперше заговорили про цю поiздку, я нiяк не мiг збагнути, чому для сiмейного вiзиту не краще скористатися сiмейним екiпажем?

– Що? – вигукнула Джулiя. – Увiбгатися втрьох до закритого фаетона, та ще й у таку погоду, коли можна iхати в ландо! Нi, любий братику, я не згодна!

– Тим паче, – додала Марiя, – я знаю, що сам мiстер Кроуфорд хоче нас повезти. Ми домовилися про це ранiше, i вiн, безперечно, сприйняв нашi слова як обiцянку.

– До того ж, мiй любий Едмунде, – зауважила мiсiс Норрiс, – брати два екiпажi, коли досить i одного, – це просто зайвий клопiт; i, мiж нами кажучи, наш вiзник завжди скаржиться на дорогу мiж Менсфiлд-парком i Созертоном, – алеi, мовляв, занадто вузькi, i кущi чiпляють карету; а ти ж сам розумiеш, нiкому це не потрiбно, щоб наш любий сер Томас по приiздi додому побачив карету геть пошарпаною.

– Було б негарно скористатися екiпажем мiстера Кроуфорда тiльки з цiеi причини, – мовила Марiя, – та, щиро кажучи, наш Уiлкокс – старий бовдур, i вiзник з нього нiякий.

– Як на мене, iхати на козлах зовсiм непогано, – сказав Едмунд, – я не вважаю це неприемним.

– Неприемним! – вигукнула Марiя. – Господи, та я певна, що це взагалi найкраще мiсце для будь-кого. Звiдти значно краще видно все довкола. Мабуть, мiс Кроуфорд сама захоче сидiти на козлах.

– Тодi нiщо не заважае взяти Фаннi; для неi, без сумнiву, знайдеться мiсце.

– Фаннi! – повторила мiсiс Норрiс. – Любий мiй Едмунде, про це не може бути й мови. Вона лишиться iз своею тiтонькою. Я так i сказала мiсiс Рашворт. Їi там не чекатимуть.

– Гадаю, мадам, – сказав Едмунд, звертаючись до своеi матерi, – у вас не може бути iнших причин бажати, щоб Фаннi не iхала, окрiм того, що стосуеться вас особисто, вашого комфорту. Якби ви могли обiйтися без неi, ви, певно, не хотiли б тримати ii вдома?

– Звичайно, нi; але я не можу без неi обiйтися.

– Можете, якщо я залишуся з вами вдома; а я схильний так вчинити.

У ту ж мить здiйнявся галас обурення.

– Так, – вiв далi Едмунд, – менi зовсiм не обов'язково iхати, i я маю намiр лишитися вдома. Фаннi так хочеться побачити Созертон. Я знаю, вона дуже цього бажае. Їй нечасто доводиться зазнати такоi втiхи, i я певний, мем, ви були б радi зробити iй приемне.