Чуття і чутливість

Полковник Брендон знову висловив свiй жаль, що став причиною такого неприемного розчарування, але водночас запевнив, що вчинити iнакше вiн не може.

– Гаразд, а коли ж ви повернетеся?

– Сподiваюся, як тiльки вашi справи в Лондонi будуть закiнченi, ми знову побачимо вас в Бартонi, – додала ii милiсть. – А поiздку до Вайтвелла ми мусимо вiдкласти до вашого повернення.

– Ви дуже люб’язнi. Але поки що зовсiм невiдомо, коли я зможу повернутися, i тому я не можу щось обiцяти.

– А! Вiн мусить повернутися i обов’язково повернеться! – скрикнув сер Джон.

– Неодмiнно, сер Джон, неодмiнно! – пiдхопила мiсiс Дженнiнгс. – Може, тодi ви i дiзнаетеся, що вiн вiд нас приховуе.

– Знаете, я не люблю пхати носа в чужi справи. До того ж здаеться, що ця справа для нього не надто приемна.

Слуга доповiв, що конi полковника Брендона поданi.

– Ви ж не верхи вирушите до Лондона? – поцiкавився сер Джон.

– Нi. Тiльки до Хонiтона.

– Ну, коли ви вже вирiшили iхати, то бажаю вам щасливоi дороги. А може, все-таки передумаете, га?

– Запевняю вас, це не вiд мене залежить.

І полковник почав з усiма прощатися.

– Чи е надiя, мiс Дешвуд, побачити взимку вас i ваших сестер у Лондонi?

– Боюся, що анiнайменшоi.

– У такому разi я змушений попрощатися з вами на довший термiн, нiж менi хотiлося б.

Марiаннi вiн лише мовчки вклонився.

– Нумо, полковнику, – мовила мiсiс Дженнiнгс.

У вiдповiдь вiн побажав iй доброго ранку i в супроводi сера Джона вийшов з кiмнати.

Тепер, коли ввiчливiсть уже не стояла на перешкодi, докори i обуренi вигуки посипалися з усiх бокiв. Всi знову i знову сходилися на тому, яким прикрим е подiбне розчарування.

– А я здогадуюся, що це за справа! – раптом екзальтовано оголосила мiсiс Дженнiнгс.

– Яка ж, добродiйко? – майже хором запитали всi.

– Щось трапилося iз мiс Вiльямс, не iнакше.

– А хто така мiс Вiльямс? – спитала Марiанна.

– Як, невже ви не знаете, хто така мiс Вiльямс? Певна, що про мiс Вiльямс ви що-небудь, звичайно ж, чули! Вона – родичка полковника, серденько. І дуже близька. Така близька, що юним панночкам i знати не слiд. – Трохи стишивши голос, вона тут же повiдомила Елiнор: – Це його незаконна дочка!

– Та невже?

– Саме так. Вона – викапаний батько. Ось побачите – полковник вiдпише iй увесь свiй статок.