Доводи розсудку

Зараз я вам розповiм, чому вона сумуе. Вранцi нас вiдвiдали Крофти (а потiм вони завiтали до вас, чи не так?) i, мiж iншим, сказали, що брат мiсiс Крофт, капiтан Вентворт, повернувся до Англii чи вийшов у вiдставку – точно не пам'ятаю; а коли вони пiшли, матусi, як навмисне, спало на думку, що бiдолашний Рiчард служив якийсь час на кораблi капiтана на iм'я Вентворт, чи щось подiбне; не знаю, де й коли, але задовго до того, як вiн, бiдолаха, загинув! Перечитавши всi його листи, вона впевнилася, що це той самий капiтан Вентворт, i тепер не в змозi нi про що думати, крiм бiдолашного Рiчарда! Давайте ж будемо веселитись, аби хоч трошки пiдняти iй настрiй.

Дiйсний змiст цiеi зворушливоi сторiнки сiмейноi хронiки полягав у тому, що Мазгроуви мали нещастя спородити на свiт нiкчемного й недбайливого сина та мали щастя втратити його, коли йому було двадцять рокiв; що його вiдправили до моря, бо на сушi вiн усiм завдавав клопоту; що рiднi не дуже його любили, проте не менш, нiж вiн заслуговував; вiн майже не надсилав додому листiв; i навряд чи його рiднi були дуже засмученi, коли два роки тому звiстка про його смерть дiйшла до Апперкросса.

Справдi, хоч тепер сестри робили для нього все, на що вони були спроможнi, величаючи «бiдолашним Рiчардом», це був усього лише безглуздий, нечутливий i нiкчемний Дiк Мазгроув, який нiчим не заслужив навiть того, щоб його називали на повне iм'я при життi й пiсля смертi.

Перебувши декiлька рокiв на морi й перемiщуючись з одного корабля на iнший, як i належить мiчмановi, особливо такому, що його кожен капiтан радий позбутися, шiсть мiсяцiв прослужив вiн на фрегатi капiтана Вентворта «Лаконii»; i з тiеi самоi «Лаконii» вiн, пiд тиском капiтана, надiслав саме тi два листи, якi одержали вiд нього батько й мати за всi роки його вiдсутностi; вiрнiше кажучи, два безкорисливi листи, бо в усiх iнших мiстилися лише прохання про грошi.

В обох його листах були схвальнi вiдгуки про свого капiтана, але батьки не мали звички звертатися до подiбних тем, судна й моряки мало iх цiкавили, i тому навряд чи вони звернули тодi увагу на судження Дiка; i те, що в той самий день мiсiс Мазгроув раптом згадала iм'я капiтана Вентворта, пов'язане з ii сином, справдi здавалось одним iз тих дивовижних осяянь розуму, що iнодi з нами трапляються.