Серця трьох

Вода була, нiби скло, шхуну ледь гойдало, i Френк Морган, нудячись вiд надлишку енергii, що так само, як i молодiсть, не знае перешкод, попросив метиса-капiтана, сина ямайського негра й iндiанки, спустити за борт маленький ялик.

– Схоже, тут можна пiдстрелити папугу або мавпу, або щось iнше, – зауважив Френк, розглядаючи в могутнiй цейсiвський бiнокль поросле непрохiдним чагарником узбережжя, що лежало за пiвмилi вiд них.

– Найвидше, сер, ви натрапите на лабару. Укус цiеi гадюки – смертельний, – посмiхнувся капiтан i власник «Анжелiки», що успадкував вiд свого батька-ямайця хист до мов.

Проте Френка вже було не спинити: саме у цю мить вiн побачив у бiнокль бiлу гасiенду трохи вiддалiк, а потiм постать жiнки в бiлому на березi; вiн навiть спостерiг, що жiнка теж розглядае в бiнокль його самого та шхуну.

– Спустiть ялик, капiтане, – наказав вiн. – Хто там живе? Бiлi?

– Сiмейство Енрiко Солано, сер, – вiдповiв той. – Це родовитi iспанськi аристократи. Їм належить уся ця мiсцевiсть – вiд моря до Кордильер, а також половина лагуни Чiрiквi.

Землi в них багато, а от грошей – мало. Гордii страшеннi, ну й запальнi, як порох.

Коли Френк у ялику плив до берега, зiрке око капiтана побачило, що вiн не взяв iз собою нi рушницi, нi дробовика для передбачуваного полювання на папуг або мавп. А ще око капiтана розгледiло постать жiнки в бiлому, що видiлялася на темному тлi джунглiв.

Френк веслував прямо до берега з бiлого коралового пiску, не наважуючись подивитися, чи там ще ця жiнка, чи вже ii немае.

У його думках не було нiчого лихого, тiльки цiлком природне для молодоi людини бажання познайомитися з молодою сiльською дiвчиною, можливо, напiвдикою, але найкраще – наiвною провiнцiалочкою, з якою можна буде розважитися, доки штиль затримуе «Анжелiку».

Коли дно ялика шурхнуло по пiску, Френк вистрибнув з човна, сильною рукою витяг його на берег i тiльки тодi озирнувся. Навкруги не було жодноi душi. Вiн довiрливо рушив уперед. «Кожен мандрiвник, потрапивши на незнайомий берег, мае право шукати мiсцевих жителiв, аби розпитати дорогу», – сказав вiн собi.

І Френк, сподiваючись тiльки на скороминущу розвагу, отримав стiльки розваг i таких, про якi навiть не мрiяв. Із-за зелених чагарникiв, нiби фея з чарiвноi скриньки, раптово вибiгла молода жiнка, яку вiн вже бачив, й обома руками схопила його за руку. З першого погляду було видно, що це доросла дiвчина. Френка здивували сила й нiжнiсть, з якими вона стисла його руку.