Пригоди «Сліпучого»

А потiм доводилося частенько доукомплектовувати запаси лiтавцiв, бо в разi якоiсь несподiваноi пригоди: чи там мотузка бува урветься, чи закульгае якийсь iз лiтавцiв i решту потягне за собою, чи раптом вiтру не стане – за всякоi iз цих причин усi лiтавцi ринули прямiсiнько в «Яму-Пекло», а вже звiдти iм вороття не було, бо там жили хлопчаки – пiрати й розбишаки – якi мали iншi своерiднi поняття про власнiсть i майновi права.

Щоразу пiсля аварii якогось верховинського лiтавця на другий день можна було бачити, як цей самий лiтавець здiймався в небесну блакить на мотузцi, що кiнчалася прямiсiнько в лiгвищi будь-якого з мешканцiв «Пекла».

Отож «пекельникам» була ковiнька на руку, що «верховинцi» захоплювалися цiею забавою: самi вони, злидарями бувши, не спромоглися б власним коштом органiзувати запускання лiтавцiв за останнiми даними науки.

Був ще один старий моряк, який мав собi заробiток з отоi розваги верховинцiв: добре обiзнаний з вiтрилами й повiтряними течiями та спритний на руку, вiн просто по-мистецькому майстрував найкращих лiтавцiв.

Жив старий у халупцi край самоi води й пильнував своiми тьмянiлими старечими очима припливу та вiдпливу i кораблiв, що приставали й вiдпливали, вiдживляючи у ньому спогади про минулi днi, коли вiн теж виходив у море.

Дiстатися до його халупи не можна було iнакше, як перейшовши «Пеклом»; туди й попрямували нашi молодцi. Удень вони частенько вiдвiдували матросову халупку, а ось уночi йти по лiтавцi – це доводилося iм уперше, i вони добре розумiли, що це ризикована штука!

«Пекло» являло собою тiсний квартал мiського бiдацтва, де купчилося найрiзноманiтнiше й рiзноплемiнне населення, яке перебивалося iз драного в нелатане, день при днi порпаючись у брудi та старечих лахманах… Було ще не зовсiм темно, як хлопцi переходили цим кварталом, простуючи до моряковоi халупи, i нiяке лихо iх не спiткало, хоча деякi хлопчиська-«пекельники», люто на них позираючи, коли-не-коли наздогiн пускали задирливi зауваження.

Старий матрос робив такi лiтавцi, що не то добре майорiли в повiтрi, ба бiльше, згорталися так, що iх зручно було носити.

Хлопцi накупляли цих лiтавцiв аж по кiлька штук кожен. Загорнувши всi три пакунки та зав’язавши iх мотузками, вони рушили у зворотну путь, i кожний мiцно тримав пiд пахвою свiй придбанок.

– Глядiть-но, стережiться наших хлопцiв! – попередив iх старий матрос. – Вони тут завжди тиняються поночi.

– Ми не з боягузiв! – вiдповiв Чарлi. – А кулаки в нас не згiршi за iхнi!..