Пригоди «Сліпучого»

Еге, той рибальський човник, що тодi саме простував вiд форту Пойнт, тепер уже пристае до Мегськоi корабельнi. Виходить, що минуло щось iз годину!.. Сонце вже давно заховалося; урочиста сутiнь зависла над океаном, а понад верхiв’ям Тамалпайсу миготить уже перша зiрочка…

Джо зiтхнув i був повернувся вже, щоб попрямувати у свiй куток, але в ту ж мить почув довгий, пронизливий посвист.

– Це Фред! – Джо знову зiтхнув.

Посвист розлiгся знов, а там до першого посвистача прилучився й другий.

– Це Чарлi…

Вони чекають на нього там, за рогом вулицi – щасливi хлопчаки!.. Та ба, сьогоднi iм не дочекатися!..

Дует посвисту тривав… Джо засопiв i засовався у своiм крiслi. «Нi, нi, сьогоднi ввечерi вони його не побачать!.. – запевняв вiн сам себе. – Хiба ж вiн може пiти з ними, якщо не вивчив отих Драконових законiв?!.»

Отже, та сама сила, що прип’яла його була до вiкна, тепер потягла владно до бюро, примусила згорнути та покласти пiдручник iсторii поверх купки iнших книжок, що лежали там, далi прочинити дверi й опинитися аж на сходах… Тут вiн ураз отямився i повернувся, щоб знову йти до себе, але раптом на думку спало, що вiн може вийти до товаришiв лише на чверть годинки, а там знову засiсти за книжки…

«Тiльки на чверть годинки!» – обiцявся вiн сам собi, збiгаючи сходами й дедалi, пришвидшуючи ходу, а наприкiнцi перестрибуючи по три сходинки заразом… Не зупиняючись, натяг на голову кашкет i прожогом чкурнув крiзь боковi дверi… А там, ранiш нiж вiн добiг до рогу двох вулиць, то Драконовi закони загули кудись у прiрву минулого, де був i сам Дракон, а завтрашнi iспити вiдступили у далеку далечiнь майбутнього.

III. Червонько, Цисавко та Рудько

– А що це ви затiваете? – запитав Джо Фреда та Чарлi.

– Лiтавцi запускатимемо, – вiдповiв Чарлi. – Ходiмо мерщiй, нам надокучило чекати!

Вони втрьох вирушили на шпиль, звiдки видно було, як на долонi, геть чисто всю вулицю Юнiон, що прослалася ген-ген пiд iхнiми ногами.

Запускання лiтавцiв за останнiми даними науки – то була найулюбленiша розвага оцих трьох «верховинцiв». Аж пiд самi хмари запустити шiсть, а то й вiсiм лiтавцiв на шворцi завдовжки в цiлу милю – це була для них справа звичайнiсiнька.