Пригоди «Сліпучого»

 – Менi час додому, а якщо вас там ще багацько, то й за нiч усiх не впораеш!

– Я останнiй i наймоторнiший! – вiдповiв Рудько. – Подужаеш мене – й лiтавцi твоi! Це вже достеменна правда.

– Хай буде так! – зiтхнув Джо. – Вiзьмемося до бою!

Меншенький Симпсон не мав нi сили, анi спритностi братiв своiх, але надолужував тим, що кидався, як та дика кицька, i добре таки дошкулив Джо.

Джо iнодi здавалося, що вiн не вистоiть проти наскокiв цього маленького, але скаженого вихору, та, напружуючи всi сили, вiн не хилився таки.

Його пiдбадьорювала думка, що вiн б’еться за принцип, як колись за iдею билися його пращури. Уся честь «Верховини», здавалося йому, була на картi зараз, i вiн, як «верховинець», мусiв битися до останку.

Отже, вiн стiйко боронився вiд тисячi ненастанних наскокiв свого ворога, оборонився, аж поки молодший i не такий досвiдчений представник виснажився вкрай i, повалений на землю, визнав, що трапилося щось нечуване: родина Симпсонiв уперше зазнала поразки.

IV. Є й на вовчика куля

Минула якась хвилина, й «верховинцям» довелося упевнитися, що тут, у «Пеклi», нi на що не можна покластися.

Не встиг ще Джо знову заволодiти своiми лiтавцями, аж раптом трапилося щось несподiване: усiх його ворогiв, та ще й з кочегаром на додачу, нiби вiтром здмухнуло: кинулися врозтiч так самiсiнько, як утiкали перед тим вуличнi дiтлахи, угледiвши Симпсонову ватагу. Певно, iхне мiсце заступала якась ще можновладнiша сила. Остовпiлий Джо почув лише несамовитi вигуки втiкачiв:

– Рибалки!

– Рибальська банда!.

.

Вiн i сам був не вiд того, щоб задати латати, але не встиг ще перепочити пiсля останньоi бiйки й певен був, що ноги зрадять його. Фреда й Чарлi теж не дуже то кортiло здибатися з новим лихом, таким, що злякало навiть Симпсонiвських урвиголiв та хороброго кочегара, але вони не могли кинути товариша.

Тим часом на пустирi засновигали якiсь темнi постатi. Однi з них наближалися до хлопцiв, решта припустила наздогiн за Симпсонiвськими втiкачами, й незабаром зойк та лемент красномовно довiв, що iм пощастило декого злапати.

По хвилинцi вони повернулися, волочачи за собою Червонька-Симпсона, який страшенно лаявся й гарчав, не пускаючи з рук пакунка з лiтавцями.

Джо цiкаво позирав на цю нову зграю харцизяк. Усi вони були парубки рокiв на 17?18, а то й на 23?24. На всiх виразно лежало тавро волоцюзтва, а в багатьох обличчя були такi вже не гiднi доброго слова, що аж мороз бiг поза шкiрою дивитися на iх.