Пригоди «Сліпучого»

Угледiвши цю компанiю, що стояла на розi, хлоп’ята, що переслiдували «верховинцiв», раптовим жахом пойнятi, дременули врозтiч. Це тiльки додало страху нашим хлопцям, а проте вони вiдважно простували далi.

Червонько видiлився з ватаги й заступив чужинцям дорогу. Вони спробували були обминути його, але той простяг вперед руку:

– Чого ви тут вештаетеся? – гримнув вiн. – Сидiли б удома – та не рипались!

– Ми й повертаемося додому! – спокiйно озвався Фред.

Червонько зиркнув на Джо.

– Гей, що ти там ховаеш пiд пахвою?

Джо стримав вибух гордого гнiву й, нiби не чуючи запитання, кинув Фредовi й Чарлi:

– Ходiмо! – i зробив крок уперед, щоб прослизнути повз отамана ватаги.

Але тут Червонько раптом дав йому здорового ляпасу й вихопив пакунка з лiтавцями. У ту ж мить, за вiтром пустивши свою обачнiсть, Джо з криком шаленоi лютi кинувся на ворога, i Червонько, певно, не сподiвався, що його, ватажка, хтось насмiлиться атакувати на його власному теренi. Вiн поступився назад, мiцно тримаючи заграбованого пакунка: два почуття боролися в нiм: i битися кортiло, i боязно було, щоб не впустити з рук здобич.

Джо розумiв, що пускаеться в нетрi ворожоi краiни, але ж тут уражено його честь i почуття власника!.. Отже, вiн прожогом кинувся навздогiн.

Фред та Чарлi й собi побiгли за Джо, який чимало випередив iх, а за ними з голосними посвистами погнала й решта Червоньковоi групи, скликаючи в такий спосiб усю свою ватагу.

З усiх усюд розлягалися посвисти-вiдповiдi, i незабаром за Фредом та Чарлi, якi напружували всю силу своiх м’язiв, щоб не спустити з ока Джо, який бiгав швидше за них, – уже гналося щось iз двадцять темних хлоп’ячих постатей.

Червонько кинувся до пустиря, певно важачи на якiсь вилазки, що можуть заплутати того, хто не знае мiсцевостi: на дiрки в парканах, повiтки, низькi дахiвки та рiзнi темнi закутки.

Але Джо пощастило вчасно наздогнати його.

А як Фред, Чарлi й уся ватага добiгли до них, вороги знов стояли вже на ногах, один проти одного, ладнаючись до бiйки.

– Чого тобi треба? – вороже й задерикувато питався Червонько. – Чого ти сiкаешся, хотiв би я знати!..

– Менi треба моiх лiтавцiв! – вiдповiв Джо.

Червоньковi очi заiскрилися. Лiтавцi якраз i йому потрiбнi були.

– Тодi тобi доведеться дiстати iх боем! – заявив вiн.