Міжзоряний мандрівник

– Будинки стояли ось тут, праворуч, i росли дерева, багато дерев, i багато було трави, i багато кiз. Я бачу цiлу отару i двох хлопцiв, що ii пасуть. А тут, вище, гурт людей iде за одним чоловiком. А тут… – Я показав пальцем на мiсце, де було село, – тут багато волоцюг. На тiлi в них саме рам’я. Вони хворi, обличчя iхнi, руки й ноги вкритi ранами.

– Вiн чув цю iсторiю в церквi абощо. Пам’ятаете зцiлення прокажених у Євангелii вiд Луки? – сказав мiсiонер, задоволено всмiхаючись.

– Скiльки тут хворих, дитино?

У п’ять рокiв я вже вмiв рахувати до ста.

– Десять. Усi вони махають руками i щось гукають iншим людям.

– А самi не пiдходять до них? – запитав мiсiонер.

Я похитав головою.

– Вони стоять на мiсцi i кричать так, нiби iх спiткала якась бiда.

– Ну, а далi, – допитувався мiсiонер, – що ти ще бачиш? Що робить той чоловiк, котрий iде, як ти сказав, поперед гурту людей?

– Вони всi зупинились, i вiн щось каже хворим. І пастухи з козами зупинились поглянути, – усi дивляться на тих волоцюг.

– Ну, а ще що?

– Бiльше нiчого. Хворi подалися туди, де будинки. Вони вже не кричать i не скидаються на хворих. А я й далi сиджу на конi й дивлюсь…

Трое моiх слухачiв зареготали.

– І я великий! – крикнув я сердито. – І маю довгого меча!

– Десятьох прокажених зцiлив Христос поблизу Єрихона дорогою до Єрусалима, – пояснив мiсiонер моiм батькам. – Хлопчина, мабуть, ходив дивитись на магiчний лiхтар i бачив дiапозитиви.

Але нi батько, нi мати не могли пригадати, щоб я коли-небудь бачив магiчний лiхтар.

– Покажiть йому ще щось, – запропонував батько.

– Тут усе не так, – зiтхнув я, розглядаючи фотографiю, яку менi простяг мiсiонер. – Усе змiнилося, крiм оцiеi гори та iнших горбiв. Ось тут мала б бути дорога, а там вище – садки, дерева й хати за високими мурами. А тут, з другого боку, ущелини в скелях, де звичайно ховали небiжчикiв. Ви бачите це мiсце? Тут вони кидали на людей камiння i вбивали iх на смерть. Я сам цього не бачив.

– А гора? – запитав мiсiонер, показуючи на середину фотографii. – Як вона зветься?

Я похитав головою.

– Нiяк не зветься. Там убивали людей. Я бачив не раз.

– З цим, що вiн каже, тепер згоднi бiльшiсть авторитетiв, – задоволено пояснив мiсiонер. – Це гора Голгофа[7 - Голгофа – мiсце страти злочинцiв у давньому Єрусалимi; тут нiбито розiп’ято Ісуса Христа.]. Череповище. А може, ii названо так тому, що вона скидаеться на череп.