Маленька господиня Великого будинку

Просто йому, як i кожному хлопчаковi, все було цiкаве, i в такий спосiб вiн призбирав силу-силенну всiляких вiдомостей про людську природу та життя суспiльства, що мали неабияк прислужитися йому аж згодом, коли вiн за допомогою книжок перетравив та систематизував iх.

Дiковi пригоди не зiпсували його. Навiть коли вiн терся мiж «тюряжниками» по яких-небудь лiсових табориськах, iхнi погляди на життя й моральнiсть не приставали до нього. Вiн був нiби мандрiвник серед чужинцiв. Знаючи, що його дожидають певних двадцять мiльйонiв, вiн не вiдчував потреби красти.

Йому цiкаво було побувати скрiзь, побачити все, але нiде й нiщо не могло втримати його надовго. Вiн тiльки хотiв бачити, ще й ще бачити i знов бачити.

Пiд кiнець третього року, вже як вiн став майже шiстнадцятирiчним юнаком, мiцним i жилавим, ста тридцяти фунтiв вагою, Дiк вирiшив, що час вернутися додому та взятись за книжки. І вiн подався в першу свою тривалу подорож морем, найнявшись на вiтрильник, що вiдпливав з одного делаверського порту[10 - Делаверський порт.

 – Делавер – штат на атлантичному узбережжi США.] до Сан-Франциско. Плавання було трудне й довге, цiлих сто вiсiмдесят днiв, однак пiд кiнець його Дiк важив ще на десять фунтiв бiльше.

Мiсiс Самерстон злякано зойкнула, коли Дiк увiйшов до неi, i послала на кухню по А-Сiна, щоб засвiдчив, чи це справдi вiн. А вдруге зойкнула, коли вiн стиснув iй руку, аж подряпавши нiжну шкiру мозолястою i шкарубкою вiд корабельних линiв долонею.

Вiдразу скликано опiкунiв, i Дiк привiтав iх несмiливо, майже засоромлено.

Та це не завадило йому вiдразу заговорити навпростець.

– Ось що, – сказав вiн. – Я не дурень. Я знаю, чого менi треба, i хочу його мати. Я на свiтi сам – звiсно, коли не рахувати добрих друзiв, як оце ви, – i в мене е своi погляди на життя й на те, що я хочу в ньому зробити. Я вернувся додому не з обов’язку перед кимось тут, а тому, що настав час вернутись, тобто з обов’язку перед самим собою. Я чимало розуму набрався, повештавшись три роки по свiтi, а тепер менi час узятися за науку – за книжкову науку цебто.

– Іди в Белмонтське училище, – пiдказав мiстер Слокем. – Там тебе пiдготують до унiверситету.

Дiк рiшуче похитав головою.

– І заберуть на це три роки. Як i в кожнiй середнiй школi. Нi, я хочу бути в Калiфорнiйському унiверситетi за рiк. Для цього, звiсно, треба попрацювати. Але я вгризуся в книжки, як голодний у хлiб. Я найму вчителя чи десятьох учителiв i заходжуся.