Дочка снігів

Мiж мiшками утворилася западина, i лежати було б незручно. Тож, ударивши скiлькись там разiв обухом сокири по мiшках, вона трохи зарiвняла западину. Потiм, склавши втрое укривало, простелила його помiж мiшкiв.

– Гм! – пробурмотiв вiн, неначе сам до себе. – Тепер я розумiю, чого менi так незручно було спати. Треба й собi так зробити.

І вiн хутко переклав мiшки на своiй постелi.

– Видно, що ви не звикли мандрувати по цiй краiнi, – зауважила вона, застеляючи укривало зверху та сiдаючи на постiль.

– Мабуть, що так, – вiдказав вiн.

 – А ви що знаете про такi мандрiвки? – пробурчав вiн перегодом.

– Досить, щоб знати, що робити, – сказала Фрона, ухиляючись вiд вiдповiдi.

Вона повитягала з печi сухi дрова i наклала туди мокрих.

– Чуете, надворi яка буря? – сказав вiн. – Погода все гiршае, якщо справдi може бути ще гiрша.

Намет гойдався пiд натиском вiтру, парусина надималась i трiщала, дощ та снiг тарабанили над головою. Здавалося, це вже була не просто сутичка, а що природа вчинила справжнiй бiй.

Коли трохи затихало, було чутно, як вода збiгае по боках намету i шумить, немов маленький водоспад. Вiн пiдвiвся i з цiкавостi доторкнувся до мокроi стелi. І раптом iз того мiсця, де вiн торкнув пальцем, ринула вода просто на скриньку з харчем.

– Не робiть цього! – вигукнула Фрона, скочивши з мiсця. Вона мiцно притулила пальця туди, де протiкало, i хутко провела пальцем по парусинi до боковоi стiни. Текти перестало вмить. – Не треба цього робити! – повторила вона.

– Господи, – мовив вiн у вiдповiдь, – ви сьогоднi прийшли сюди аж вiд самоi Даi! Невже ви ще можете рухатись?

– Через велику силу, – призналася вона щиро. – І менi дуже хочеться спати.

– На добранiч! – сказала вона через кiлька хвилин, задоволено простягаючись пiд теплою ковдрою. А ще за чверть години озвалася знову:

– Слухайте! Ви не спите?

– Нi, – Голос його приглушено доходив до неi з-за печi. – А що таке?

– Ви накололи скалок?

– Скалок? – сонним голосом перепитав вiн.

 – Яких скалок?

– А щоб розтопити в пiчцi завтра рано. Встаньте та наколiть!

Вiн мовчки скорився i не встиг закiнчити роботу, як вона вже мiцно спала.

Коли вона прокинулась, пахло тим самим беконом. Був ранок, i буря вщухла. Сонце, весело освiтлюючи затоплений край, крiзь вiдкинуте полотнище заглядало в намет. Робота вже почалася. Повз намет проходили люди, навантаженi клунками. Фрона повернулась на бiк. Снiданок був готовий.