Білий зуб

За милю вiд розгалуження рiчки вiн знов натрапив на вiдбитки широких лап, якi бачив уранцi. Слiди йшли в тому ж напрямi, де була й печера, i за кожним закрутом рiчки вiн сподiвався зустрiти невiдомого звiра.

Висунувши голову з-за скелi, де рiчка круто завертала, вiн бистрим оком угледiв щось таке, що враз присiв. Там був той звiр, що залишив слiди, – величезна самиця-рись. Вона так само, як i вiн кiлька годин тому, лежала, причаiвшись, перед туго згорнутим клубком колючок. Якщо до того вовк скрадався, як тiнь, то тепер вiн, наче привид тiнi, обiйшов навколо нерухому нiму пару, щоб опинитися з завiтряного боку вiд неi.

Поклавши коло себе птаха, вiн залiг у снiгу i крiзь хвою низькорослоi сосни стежив за грою не на життя, а на смерть. Завмерлi у чеканнi рись i дикобраз однаково хотiли жити. І така курйозна була iхня гра! Змагаючись за життя, одному треба було з’iсти другого, а другому опинатися, щоб його не з’iли. Старий одноокий вовк, приникши у своему захистку, теж узяв участь у змаганнi.

Вiн сподiвався, що примхливе щастя допоможе i йому урвати добрий кусень м’яса, так нинi потрiбний йому.

Минуло пiвгодини, спливла й година. Нiщо не змiнилося. Шпичастий клубок лежав непорушно, мов камiнь. Рись застигла, як вирiзьблена з мармуру. Старий вовк неначе вмер. А справдi усi трое були напруженi до болю i нiколи ще життя в них не буяло так потужно, як тепер, коли вони здавалися зацiпенiлими.

Раптом Одноокий посунувся i ще пильнiше придивився до звiрiв. Щось сталося. Дикобраз, мабуть, подумав, що ворог вiдступив.

Поволi, обережно почав вiн розгортати свiй неприступний панцер. У нього не ворухнулося нiяке передчуття. Помалу-малу колючий клубок розпростувався й витягався. В Одноокого аж вогко стало в ротi i покотилася слина. Живе м’ясо слалося перед його очима, немов само просилося в пащу.

Дикобраз майже зовсiм розгорнувся, як раптом помiтив ворога. У ту ж мить рись ударила його. Удар той був швидкий як блискавка. Лапа з твердими зiгнутими кiгтями рвонула нiжний живiт дикобраза i вмить вiдсмикнулася.

Коли б дикобраз розгорнувся до кiнця або не вгледiв ворога за якусь чверть секунди до нападу, лапа була б неушкоджена. А так вiн устиг одним змахом хвоста загнати в неi своi гострi голки.

Усе якось сталося враз – удар, ще один удар у вiдповiдь, одчайдушний зойк дикобраза, верещання здоровенноi кiшки вiд болю i подиву. Одноокий аж пiдвiвся вiд хвилювання, прищулив вуха i витяг тремтячий хвiст. Рись розлютувалась.