Буйний День

Тi широкi нiздрi виказували його походження вiд диких предкiв, що витривали в життевiй боротьбi завдяки здоровим легеням i доброму вiддиховi. Проте голос його лишався такий самий твердий, i руки не тремтiли, як у Кернса.

– Я покриваю цi десять тисяч. Не думай, що я тебе злякався, Маку. Це я через оте Джекове серце.

– Серце не серце, а я ще додам п’ять, – сказав Макдональд. – До прикупу в мене була найкраща карта, гадаю, що так воно й тепер.

– А може, мое серце пiсля прикупу ще дужче тьохкае, – вiдмовив Кернс.

 – От так менi й нашiптуе – мовляв, лiзь, Джеку, ще вище, – i я накину ще п’ять тисяч.

Буйний День вiдхилився на спинку стiльця й, пiдвiвши очi на лампу, почав лiчити вголос:

– Я поставив дев’ять тисяч ще до прикупу. Потiм покрив i накинув двадцять одну. Разом тридцять. У мене ще лишаеться десять тисяч усього.

Вiн нахилився вперед i глянув на Кернса.

– Крию цi десять тисяч.

– Можеш iще набавити, коли хочеш, – вiдказав Кернс. – Твоi собаки в грi пiдуть за п’ять тисяч.

– Нi! Собаки – нiколи в свiтi! Ви можете виграти мое золото й iз нарiнком, але нiколи жодного собаки!

Макдональд довго думав.

Нiхто не ворушився, анi шепотiв. Усi глядачi стояли в непослабнiй напрузi, нiхто навiть iз ноги на ногу не переступив. Запала побожна мовчанка. Тiльки чути було, як гуготить грубка та крiзь рубленi стiни приглушено долинало знадвору собаче завивання. Велика гра не щоночi трапляеться на Юконi, а ця була найбiльша за всю iсторiю краю. Шинкар нарештi промовив:

– Коли я програю, то зможу тiльки дати в заставу «Тiволi».

Згоднi?

Решта двое грачiв кивнули головами.

– Тодi й я крию, – i Макдональд додав свою записку на п’ять тисяч.

Нiхто не простиг руки до банку й нiхто не сказав, якi мае карти. Серед глибокоi тишi Буйний День вiдкрив чотири королi й туза. Макдональд – чотири валети й туза; Кернс чотири королi й трiйку. Кернс простяг руку i, загарбавши весь банк, посунув його до себе. Рука його тремтiла.

Буйний День вибрав туза з своiх карт i кинув його до Макдональдового туза, кажучи:

– Ось що мене пiддрочило! Я знав, що мене можуть побити тiльки чотири королi.

Вони в нього й опинились. А що було в тебе? – щиро зацiкавлений, звернувся вiн до Кембла.

– Неповна масть iз чотирьох; добре прикупити – й гра була б нiчогенька.

– Ще б пак! Чого ж ти не прикупляв? У тебе ж могла вийти або коронка одноi мастi, або повна масть!

– Отож-бо! Того я й просадив шiсть тисяч, поки вийшов з гри, – сумно сказав Кембл.