Буйний День

Очi, що так пильно за нею стежили, вiдвернулися нi з чим.

Макдональд добродушно всмiхнувся.

– Крию тебе, Буйний Дню, i перекриваю ще на двi тисячi. А як там твое серце, Джеку?

– Та тьохкае, тьохкае! Тепер ви мене притисли, та воно так тьохкае, що грiх великий буде його не послухатись. Крию три тисячi. І ще одне мое серце чуе: Буйний День теж хоче покрити.

– Авжеж, хоче, – погодився Гарнiш пiсля того, як Кембл кинув своi карти, – той, далебi, знав, коли i як йому грати. – Крию двi тисячi i прикуповуймо.

Серед мертвоi тишi, що ii порушували тiльки голоси грачiв, роздано прикупи. У банку лежало вже тридцять чотири тисячi, а гра, може, й до половини ще не дiйшла. Дiва дуже здивувалася, побачивши, що Буйний День вiдкинув двi вiсiмки, залишив у себе три кралi й прикупив двi карти. Цей раз i вона не насмiла глянути в прикуп, бо вiдчувала, що вже може зрадити себе. Буйний День теж не заглянув у прикуп. Карти так i лежали лицем донизу, де iх йому покладено.

– А тобi? – спитав Кернс Макдональда.

– Не треба.

– Ти маеш право прикупити, – нагадав Кернс.

– Буде з мене й цих.

Кернс потяг сам двi карти, але не глянув на них. Гарнiш своiх також не брав.

– Я нiколи не лiзу поперед тузiв, – сказав вiн повагом, дивлячись на шинкаря. – Катай, Маку!

Макдональд уважно перелiчив своi карти, щоб ще раз упевнитися, чи вiн не помилився, тодi написав суму на клаптику паперу, поклав його в банк i сказав просто:

– П’ять тисяч.

Кернс пiд сотнею пильних поглядiв зазирнув до свого прикупу, перелiчив три карти у себе в руках, немовби хотiв переконатись, що вiн мае iх нiяк не бiльше, нiж п’ять, i написав щось на своему папiрцi.

– Крию тебе, Маку, i накидаю тiльки невеличку тисячку, щоб не залякати Буйного Дня.

Тепер усi перевели очi на Гарнiша. Той i собi глянув на прикуп i перелiчив карти.

– Я покриваю цi шiсть тисяч i ставлю на спробу ще п’ять, якраз щоб залякати тебе, Джеку.

– Я накидаю ще п’ять тисяч, теж щоб Джека залякати, – озвався й Макдональд.

Кернс поблiд. Усi завважили, що рука йому тремтiла, коли вiн писав записку, але голос його не змiнився.

– А я накину ще п’ять тисяч, – сказав вiн.

Тепер центром уваги зробився Буйний День. У свiтлi гасовоi лампи над головами видко було, як блищить пiт у нього на чолi. Засмагле його лице ще потемнiло, набiгши кров’ю, чорнi очi горiли, а нiздрi жадiбно роздималися.