Біле ікло

 – Я не стверджую, що всi вони були собаками, але сiм iз них отримало по рибинi.

Генрi припинив жувати та поглянув поверх багаття, щоб порахувати собак.

– Зараз iх шестеро, – промовив вiн.

– Я бачив як один втiкав геть, – заявив Бiлл зi спокiйною впевненiстю. – Їх було сiм.

Генрi спiвчутливо глянув на свого товариша та промовив:

– Я буду вкрай щасливий, коли ця подорож завершиться.

– Що ти маеш на увазi? – спитав Бiлл.

– Я хочу сказати, що вантаж, який ми веземо, дiе тобi на нерви i тобi мариться всiляка маячня.

– Я про це думав, – понуро вiдповiв Бiлл. – Та ось тiльки, коли вiн втiкав, я помiтив його слiди на снiгу. Я перерахував собак i знову налiчив шестеро. Слiди залишились там, на снiгу. Хочеш поглянути на них? Я покажу тобi.

Генрi нiчого не вiдповiв, а тiльки продовжував мовчки жувати, доки не доiв свою вечерю, запивши ii кавою. Вiн витер рота тильною стороною долонi та промовив:

– Ти хочеш сказати, що то був… – Його мову перебило протяжне, вiдчайдушно-тужливе завивання, яке пролунало з темряви.

Вiн зупинився, щоб прислухатися, а потiм, махнувши рукою в той бiк, звiдки почулося виття, закiнчив, – один з них?

Бiлл кивнув.

– Схоже на те. Іншого пояснення цьому немае. Ти ж сам помiтив, який шум здiйняли собаки.

Один за одним лунало виття, за ним чулися завивання у вiдповiдь, перетворюючи тишу на божевiлля.

Виття лунало звiдусiль i собаки виказували свiй страх, тулячись один до одного. Вони пiдiбралися до вогнища настiльки близько, що жар вiд полум’я обпалював iм шерсть. Бiлл пiдкинув у багаття хмизу та закурив люльку.

– Менi здаеться, ти трохи духом занепав, – промовив Генрi.

– Генрi… – Бiлл задумливо потягнув люльку, а потiм продовжив. – Генрi, я думаю, йому пощастило бiльше, анiж нам з тобою.

Вiн дав зрозумiти, що говорить про третього чоловiка, показавши великим пальцем донизу на ящик, на якому вони сидiли.

– Ми з тобою, коли помремо, Генрi, будемо щасливчиками, якщо поверх наших останкiв покладуть достатньо каменiв, аби собаки не розтягли нас по шматочкам.

– Твоя правда, немае у нас анi прислуги, анi грошей, як у нього, – погодився Генрi. – Нiхто не захотiв би везти ховати нас так далеко, не отримавши за це гарноi плати.