Хто не ризикує

– Невже ви не вважаете ii чарiвною?

– Вважаю, звiсно, але не хочу, щоб вона втекла до того, як принесуть першу страву.

Бет пiдняла очi вiд меню.

– Не хвилюйтеся, не втечу. Не до другоi страви, у будь-якому разi.

– А що ви будете пити, синьйорино?

– Келих бiлого вина, будь ласка.

– Пляшку «Фраскатi», – сказав Вiльям, пригадуючи назву вина, яке зазвичай замовляв його батько, але сам детектив не мав уяви, скiльки воно може коштувати.

Коли Джино прийняв iхне замовлення й пiшов, Бет запитала:

– То Вiльям чи Бiлл?

– Вiльям.

– Ви працюете у мистецькiй iндустрii чи просто фанат музеiв?

– І те, й iнше. Я ще з дитинства люблю музеi, проте зараз працюю у вiддiлi витворiв мистецтва та антикварiату у Скотленд-Ярдi.

Здавалося, Бет трохи вагалася, перш нiж сказати:

– Отже, ви прийшли до Фiцмолеану по роботi.

– Доки не побачив вас.

– Ви ще гiрший за Джино.

– А ви?

– Нi, я не гiрша за Джино.

– Нi, я не про це… – мовив Вiльям, з жахом думаючи про те, що з його останнього побачення пройшло дуже багато часу.

– Я знаю, про що ви, – пiдколола його Бет. – Я викладаю iсторiю мистецтв у Даремi.

– Я знав, що обрав неправильний унiверситет.

– А де ви навчалися? – спитала вона, коли Джино повернувся зi страчателою просто з жару.

– Кiнгз. Також iсторiя мистецтв. А пiсля Дарему?

– Пiшла до Кембриджу, а потiм писала дисертацiю доктора фiлософii про дипломата Рубенса.

– Я майже почав навчання в аспiрантурi за злочинцем Караваджо.

– Це пояснюе, чому ви опинилися у полiцii.

– А потiм ви одразу пiшли до Фiцмолеану?

– Так, це була моя перша робота пiсля Кембриджу. Мабуть, учора було дуже помiтно, що це моя перша спроба провести екскурсiю.

– Ви були неймовiрною.

– Я ще тiльки починаю, ви це зрозумiете, коли послухаете лекцiю Тiма Нокса наступного тижня.

– Не можу навiть уявити, як це – замiнити свого начальника останньоi митi.

– Це було жахливо. Отже, наважуся спитати: як близько ви до повернення мого Рембрандта?

– Вашого Рембрандта?

– Так.

– І я розумiю чому. Проте через сiм рокiв ця справа стала, як то кажуть, висяком.

– Але ж ви не працюете над цiею справою останнi сiм рокiв?

– Менше семи тижнiв, – пiдтвердив Вiльям. – Але я впевнений, що зможу повернути Рембрандта вам до кiнця наступного мiсяця.

Бет не засмiялася.

– Я все ще вiрю, що картину можна знайти й повернути у галерею.