Хто не ризикує

Три офiцери подивилися у правий нижнiй кут, але там не було жодних iнiцiалiв.

– Через кiлька хвилин до нас приеднаеться директор Фiцмолеану, Тiм Нокс, – сказав старший чоловiк. – Я скорiше на його висновок покладатимуся, анiж на думку якогось пацана.

– Звiсно, сер, – сказав Вiльям.

– Ти взагалi знаеш, скiльки вона коштуе? – спитала молода жiнка.

Вiльям зайшов до кiмнати й придивився до картини. Вiн вирiшив не цитувати Оскара Вайлда щодо рiзницi мiж цiною та цiннiстю.

– Я не експерт, – вiдповiв Вiльям, – але думаю, що приблизно двi-три сотнi фунтiв.

– А оригiнал? – спитала жiнка вже не так впевнено.

– Гадки не маю, проте кожна велика галерея на свiтi була б рада мати такий шедевр у своiй колекцii, не кажучи вже про деяких провiдних колекцiонерiв, для яких грошi не питання.

– Тобто ви не знаете, скiльки вона коштуе? – спитав молодший офiцер.

– Нi, сер. Такий Рембрандт не часто з’являеться на вiдкритому ринку. Останнiй пiшов з молотка на аукцiонi «Сотбiс Парк Бернет» у Нью-Йорку.

– Ми знаемо, де вiн проходить, – вiдказав старший чоловiк, навiть не намагаючись приховати сарказм.

– Тодi ви знаете, що вiн пiшов за двадцять три мiльйони доларiв, – сказав Вiльям i негайно пошкодував про це.

– Дуже дякую за твою думку, хлопче, але ми не можемо тебе бiльше затримувати, бо ти, мабуть, поспiшаеш, – додав старший офiцер i кивнув на дверi.

Вiльям спробував пiти з гiднiстю, проте щойно вiн опинився в коридорi, як дверi грюкнули за ним. Вiльям подивився на годинник: 7:57.

Вiн побiг у кiнець коридора, бо не мав жодного бажання спiзнитися на зустрiч.

* * *

Вiн постукав у дверi з табличкою, на якiй золотими лiтерами було вибито «Командор Джек Гоксбi, Кавалер Ордена Британськоi iмперii», та увiйшов. У приймальнi сидiла секретарка, яка подивилася на нього, спитавши:

– Констебль Ворвiк?

– Так, це я, – знервовано вiдповiв Вiльям.

– Командор уже чекае на вас. Проходьте, будь ласка, – сказала вона й вказала на iншi дверi.

Вiльям знову постукав i зачекав, поки його запросили увiйти.

Гарно одягнений чоловiк середнього вiку, з пронизливим поглядом блакитних очей та зморшкуватим чолом, яке додавало йому вiку, встав з-за стола. Гоксбi потиснув руку Вiльяму та вказав на стiлець з iншого краю стола. Чоловiк розкрив теку, швидко передивився написане у нiй i звернувся до Вiльяма:

– Спершу спитаю: ви раптом не родич сера Джулiана Ворвiка, королiвського адвоката?

Серце Вiльяма впало.