Етика

Бо з неi випливае, що iз даноi божественноi природи неодмiнно мае випливати висновок як про сутнiсть речей, так i про iх iснування; i, кажучи коротко, в якому сенсi Бог називаеться причиною себе, в такому ж вiн мае бути названий i причиною всiх речей, що ще яснiше буде видно iз наступного королларiя.

Королларiй

Окремi речi е нiчим iншим, як видозмiнами атрибутiв Бога або станами, в котрих атрибути Бога выражаються вiдомим i визначеним способом. Доведення випливае iз тези 15 i визначення 5.

ТЕЗА XXVІ

Рiч, котра визначена до якоi-небудь дiяльностi, неодмiнно була так визначена Богом; а котра не визначена Богом, та не може сама себе визначити до дiяльностi.

Доведення

Те, що визначае речi до якоi-небудь дiяльностi, безумовно е чимось позитивним (як це само собою зрозумiло); тому Бог, з потреби своеi природи, е дiючою причиною як його сутностi, так i iснування (за тезами 25 i 16). Це перше. З цього зрозумiлiшим чином випливае друга частина тези. Бо якби рiч, котра не визначаеться Богом, могла сама себе визначати, то перша частина цiеi тези була б помилковою, – що абсурдно, як ми показали.

ТЕЗА XXVІІ

Рiч, котра визначена Богом до якоi-небудь дiяльностi, не може зробити сама себе невизначеною до дiяльностi.

Доведення

Ця теза випливае iз аксiоми 3.

ТЕЗА XXVІІІ

Все окреме або кожна рiч, котра е скiнченною i мае визначене iснування, може iснувати i визначатися до дiяльностi не iнакше, якщо вона визначаеться до iснування i дiяльностi iншою причиною, котра також е скiнченною i мае визначене iснування; i, у свою чергу, ця причина може iснувати i визначатися до дiяльностi не iнакше, якщо вона визначаеться до iснування i дiяльностi iншою причиною, котра також е скiнченною i мае визначене iснування, i так до нескiнченностi.

Доведення

Все, що визначене до iснування i дiяльностi, визначене так Богом (за тезою 26 i королларiем тези 24). Але те, що е скiнченним i мае визначене iснування, не могло бути створеним абсолютною природою якого-небудь атрибута Бога; бо все, що випливае iз абсолютноi природи якого-небудь атрибута Бога, е нескiнченним i вiчним (за тезою 21).

Отже, воно мало б випливати iз Бога або якого-небудь його атрибута, оскiльки вiн уявляеться змiненим (affectum) яким-небудь чином; бо крiм субстанцiй i станiв (modi) не iснуе нiчого (за аксiомою 1 i визначеннями 3 i 5), а стани (за королларiем тези 25) е нiчим iншим, як видозмiнами (affectiones) атрибутiв Бога.