Ігри Майї

Вона вiдокремилась у пошуках нових досвiдчень, спонукувана щирим потягом невинноi душi до знання. Випавши з небесного лона, вона опинилась на землi – самотня, страшенно самотня. Вiдтодi вона блукае по землi, – iнодi убираючись в матерiю, – у пошуках ключа для повернення до свого первiсного стану, коли вона не була самотня, бо належала до одноцiлого. Цей ключ – Знання. Знати – це Могти. Настане час, i ми, так само, як вiдходимо, зможемо повернутися.

Самотнiсть – це найближча подруга Майi.

Починаеться нова драма – драма спiвiснування. Самотнi душi прагнуть жити поруч з iншими самотнiми душами, хоча iм нiколи посправжньому не порозумiтися, адже на кожному познака самотностi.

Спiвiснування витворюе рiзнi форми – вiд простого кохання, що еднае двi iстоти, до найскладнiших почуттiв, властивих певному суспiльству, а то й людству. Вiдтак виникають родини, громади, мiста, науковi й культурнi осередки, церкви, полiтичнi партii… Це тенета Майi, потрапивши в котрi, людина вважае, що позбулася нарештi самотностi.

Згiдно з Платоном, людина мае двi сутностi, i це очевидно. Одна з цих сутностей – неподiльна i внутрiшня. Це самотня душа. Друга – маска, що являе себе свiтовi i прагне, за допомогою рiзноманiтних зв’язкiв, втекти вiд самотностi.

Ховаючись за маскою, можна грати рiзнi ролi серед iнших людей. Вiдтак виникае дружба, кохання, синiвська i батькiвська любов, прихильнiсть до всiх людей i тих самих тварин та рослин. На найтонших рiвнях любов сягае пiдхмар’я, i людина навiть здатна вiдчути i полюбити Бога за довершенiсть явленого Ним Свiту.

Але скiльки розчаровань на нас чекае! Розриви дружнiх стосункiв, любов, що не витримуе випроби часом, дiти, що зраджують батькiв, батьки, що покидають напризволяще своiх дiтей, люди, яких не обходять iншi… Наука остуджуе романтичне зоряне сяйво, а релiгii, воюють в iм’я одного i того ж Бога, намагаючись його присвоiти собi.

І людина скидае свою осоружну маску й у вiдчаi замикаеться в собi, вважаючи, що iй нiколи не позбутися самотностi. Аж тут на нас чекае неабияка несподiванка.

Справжнього друга, який завжди з тобою, людина знаходить у своему власному Я, у внутрiшньому ествi.