Ігри Майї

Давнi мудрецi вмiли розмовляти з рослинами i перейняли вiд них багато чеснот та незвичайних властивостей. Так, вони були мудрецями, а ми – жертви iгор Майi. Так, вони готували дивовижнi зела, а для нас iснуе лише марна самопожертва квiтки в букетi.

Рослини не самотнi створiння. Навпаки. Стiльки рiзних iстот живе в них i завдяки iм! Придивившись, ми побачимо сотнi комах, що повзають у гiллi, аж до корiння, i, звiсно, серед барвистих квiтiв та плодiв… Дослухавшись, ми почуемо щебетання пташок, якi ховаються в iхнiх кронах.

Та й чи можна уявити дерево без гнiзда? Дерева – це оселя птахiв, i коли заходить Сонце, розпочинаеться теркотiння пташок, якi пурхають у пошуках прихистку на гiлках…

Ми, люди, – коли нам дозволяе Майя, – теж прихильно ставимося до рослин. Ми живемо з ними, ми живимося ними, заквiтчуемо себе i напахчуемо ними своi оселi. Гуляемо серед них i шукаемо пiд ними затiнку влiтку, а восени – прихистку вiд дощу.

Існують навiть невидимi для нашого ока створiння, що, мов тi нематерiальнi гномики, ховаються серед гiлок, вдячнi iстотi дерева, що прихищае iх.

Чи помiчали ви коли-небудь, яке тепле дерево? З дерева роблять колиску, i з дерева роблять труну… У деревi е щось вiд життя i щось вiд смертi, щось вiд руху i щось вiд супокою. Це вiдображення опiрностi та розпросторення рослин…

Зупинившись i провiвши руками по своему стiльцю, своему робочому столi, вiдчувши пiд своiми пальцями тепло дерева, пам’ятай, що то була жива iстота, яка вiддала свою силу та опiрнiсть, щоб i далi слугувати не тiльки iграм Майi, а й iграм та потребам людей.

Тварини

Таки дивовижне це царство Природи, де первиннiсть чуття спричинюе у людей найрiзноманiтнiшi емоцii до тварин! Їх бояться, iх люблять або виявляють до них байдужiсть, але рiдко ними захоплюються, хоча для цього достатньо помiтити те, як Майя зорганiзувала цю осiбну форму життя.

Розмiрковуючи про тварин, ми додержуемо двох супротивних поглядiв: або це небезпечнi звiрi, вiд котрих треба тiкати чи спробувати iх вбити; або це нижчi (звiсно, стосовно людей) iстоти, котрих ми можемо упокорити i використовувати без докорiв сумлiння.

Десь мiж цими двома поставами – усi iншi можливi варiанти. Тварин убивають вже не тiльки з метою захисту вiд них, а з суто спортивного iнтересу; полюють на них вже не для того, щоб прогодуватися, а задля задоволу стрiляти в живу iстоту. Тварин часто мордують боягузи, котрим бракуе смiливостi помiрятися силою з iншими, дужчими людьми.