Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії

Життя потягало його по рiзних землях – вiн княжив у Туровi, Володимирi-Волинському, Новгородi-Сiверському, в Чернiговi та, нарештi, в Киевi (сьогоднi такого, як вiн, назвали б «мiцним управлiнцем iз досвiдом роботи в регiонах»).

У 1180–1194 роках, до самоi своеi смертi, Святослав княжив у Киевi. Йому належав тiльки стольний град, а Киiвська земля – спiвправителю Рюрику Ростиславичу зi Смоленського роду, чия ставка перебувала у Вручii (нинiшньому Овручi). Так що подiл киiвського регiону на двi адмiнiстративнi одиницi – Киiв i область – виявляеться, придумали давно.

Я вважаю, що саме Святослав е головним героем «Слова о полку Ігоревiм». Саме з його iменем пов’язанi двi важливi частини твору – це «Сон Святослава» i його ж «Золоте слово».

І якщо «Сон» вкрай цiкавий перш за все з фiлологiчноi точки зору, то «Злато слово» – з полiтичноi.

Те, про що воно оповiдае, сьогоднiшньою мовою можна було б смiливо назвати селекторною нарадою з областями, де в ролi регiональних начальникiв виступають удiльнi князi.

«Розбiр польотiв» починаеться з винуватцiв подii – дiстаеться Ігорю з Всеволодом, яких Святослав називае синами, хоча вони е його двоюрiдними братами. Потiм Святослав картае свого рiдного брата Ярослава, князя чернiгiвського – той неодноразово ухилявся вiд участi в походах у Поле.

Наступним названий також родич Святослава – князь переяславський Володимир Глiбович, одружений з його племiнницею Забавою Ярославною. Володимир Глiбович у вiдгуках Святослава удостоюеться лише похвали за доблесть, виявлену в походах на половцiв.

Згадка про князя переяславського е для Святослава певним мiстком до дуже важливоi для нього теми – про Всеволода Велике Гнiздо, великого князя Володимирського. Володимир Глiбович був племiнником Всеволода, i, отже, киiвський i володимирський князi також були якоюсь мiрою рiднею.

Всеволод Велике Гнiздо – найвпливовiший князь того часу, i це дуже добре помiтно в «Словi». Святослав не скупиться на епiтети, вихваляючи могутнiсть i силу свого пiвнiчного колеги.

Далi йде звернення до двох Ростиславичiв – Рюрика i Давида. Рюрик був спiвправителем Святослава, а Давид княжив у вотчинi Ростиславичiв – Смоленську. Сентенцiя, найiмовiрнiше, звернена перш за все до Давида, оскiльки з Рюриком у Святослава було «взаеморозумiння». На половцiв, принаймнi, вони ходили разом.