Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Та й не об тiм рiч – за галичан, як кажете, ще б ви поратували, щоб перед свiтом порядним виглядати, а де ж ваш голос за мову того народу, серед якого ви живете i хлiб, з рук якого, iсте?..

Папа вже невдоволено захмикав, Лiля наливала, подавала, припрошувала, а тут Тобi на виручку прийшла мама.

Мама. Ви знаете, професоре, пан Мержинський завжди зарiзкий. А тут вiн ще й за даму заступаеться…

Берковський. Я вас намагаюсь зрозумiти. Але давайте-но подивимось на речi об’ективно. Для галичан малоруська мова не тiльки рiдна, але й офiцiйно визнана мова, це мова лiтератури, науки i школи.

Нашi «вченi» своерiдно поставились до неi, i iхня «наукова совiсть» дала архiцiкаву вiдповiдь на це питання питань: «малорусский язык – совсем не язык и даже не наречие, а какая-то „мова“ (с ироническими кавычками)». Тому ii неможливо допускати на засiдання вченого з’iзду.

Я уважно приглядалась до пана Берковського, i сьогоднiшне украiнофiльство професора менi не подобалось – цей криводушний початок вiщував щось смердюче.

Я стала плести свого кiнця.

Леся. Чесно кажучи, обстоювати мову – цього ще так мало! Але ж мова – це сама душа народу! І кому ж обставати за неi, як не отiй малочисельнiй групi украiнських iнтелiгентiв, яких ще не встигли зацькувати. Нестерпно боляче за без’язикий народ! У тому й уся бiда, що дехто думае – достатньо говорити по-украiнськи, щоб мати право називатись патрiотом. Ще тепер можна у нас почути таку фразу: «Як се? От ви казали, що N – дурень i тупиця, а вiн же так чудово по-нашому!» А послухати часом, що вiн говорить по-нашому, то, може б, краще, якби вiн говорив по-китайськи…

Берковський.

Тiшу себе надiею, що не про мене йдеться.

Леся. Та що ви, пане професоре! Просто наслухавшись таких милих розмов мiж людей, що звуть себе патрiотами та украiнофiлами, боiшся як вогню, коли б хто тебе не назвав сими iменнями. Отаким способом не загнав у баранячу кошару…

По обiдi професор з папою усамiтнились. Вони довго ходили алеею коло порiчок, потiм посiдали обидва в гамаки i погойдувались та мило розмовляли.

Професор наступав, папа? лiниво оборонявся, доки йому не набридло…

Берковський. Слухайте, так уже ставитись до украiнофiльства, як наш губернатор! Вiн же добився того, щоб солдати спiвали украiнських пiсень, вiн же виклопотав друк украiнськоi белетристики в «Киевской старине» i страшенно обурюеться, що уряд душить украiнський культурний рух, але все мае межу: ваше превосходительство, як юрист, дуже добре це розумiе.

Косач.