Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

У розчиненi навстiж вiкна сiльради сипле пилюка, занесена суховiем, а кощавий Індрисов лае чорну телефонну трубку, не звертаючи уваги на маленького вiдвiдувача.

– Що ти менi одне й те ж торочиш! Хiба не можна було ранiше подзвонити й порадитися? Зрозумiй же ти, майорська твоя голова, це вже третiй син його так розбився. Два льотчики на фронтi, так. Зрозумiй: не може ж вiн зараз похоронну отримувати. Що? Тiльки прибадьорився старий, ввiйшов у форму – i раптом така смерть з пантелику. Коли похоронну вiдправив? А що ж менi тепер робити? От коли з призовом бiда, тодi ви й про мене згадуете…

Індрисов вiшае трубку.

Зачерпнувши води та мiцно тримаючи склянку обома руками, онук стрибае через порiг, через приступцi, простягае воду Левковi.

Старий поволi зводиться, спираючись на спинку лави. Онук у блакитнiй матросцi нерозумiюче дивиться то на Індрисова, який нiяк не очiкував такого повороту подiй, такого раннього приходу дiда, то на зiгнутого непосильним тягарем дiдуня Левка – вiн нiяк не може зрозумiти, де ж поставити склянку.

Левко поволi переставляе ноги, перебираючи руками посипанi жовтим мохом тини.

– Ну й напився ж дiд на радощах, – догадуеться вчитель Скрекотень, намагаючись узяти старого пiд руку.

Той вiдсторонюе пiдоспiлу помiч, а вчитель пiдморгуе до хлопця в матросцi й, притуливши вказiвний палець до губ, говорить йому:

– Tc!

Той перекривлюе його рухи.

Нарештi й свое подвiр’я. Левко поволi простуе до труни, влягаеться обличчям униз, зануривши його в духмяне сiно.

– Ну й тато, – смiеться над ним Настя. Вона прибiгла по обценьки од криницi, звiдки долинають радiснi крики дiтей, солiдний регiт мужчин, верескливi жiночi голоси.

Старий лежить пiд деревом у дивнiй позi, нiби обнявши твердими руками жовтувато-молочну труну.

…Повертаються сини од криницi – хтось винишпорив старий подертий бубон i дрiбно вистукуе в прозоро-матове дно, хтось пробуе награвати на кишеньковiй гармонii, од тину до тину лiтають у танцi розпашiлi молодицi, поплескують утомленими долонями чоловiки.

– Ну й напився ж старий, – хтось помiчае Левка.

– Не чiпайте його, хай спочивае, – заступаеться за батька Андрiй i накривае рядном старечi ноги од надокучливих мух.