Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Потiм вони сидiли удвох над магнiтофоном. Левко брав своiми жовтими, поiденими тютюном пальцями маленький холодний палець своеi дружини i натискував на клавiш.

– Ось зараз почуеш голос Івася.

Та з приймача було чути лише здушливий кашель Левка, стрiчка йшла в зворотному напрямку, старий не знав, як собi допомогти. Спочатку навiть знiяковiв, а потiм вони, притулившись одне до одного, спокiйно слухали зрозумiлий голос свого сина з якимись незрозумiлими словами, хитаючи головами в такт мимовiльних абракадабр, нiби дрiмали над палахкотливим вогнем лежанки, нiби прослуховували магнiтофоннi записи все свое життя.

– Тiльки голос у нього простуджений, – зауважила Параска, коли Левко натиснув ii холодним пальчиком на iнший клавiш, – мабуть, i ця, – вона кивнула на сонну Соломiю, – не дуже доглядае його.

Син

На чорнiй «Волзi», що стоiть серед подвiр’я, походжае галаган у штанях. Вiн уже було звiвся навшпиньки, щоб кукурiкнути, коли його зiгнав Андрiй.

– Ану, Петю, марш, дай старому поспати.

– Чого тобi? – повертаеться до брата опецькуватий завгосп. Вiн iз Сидором досукуе мотузки i випробовуе iх на мiцнiсть. Артем же зняв хвiртку й вистукуе на завiсах, забивае цвяхи на мiсце поржавiлих i випалих.

– Тихше, Артеме, батько ще спить.

– Коли збудимо, од нас не вiдстане.

– От буде йому сюрприз – прокинеться, а криницю вже вилили.

У чорнiй «Волзi», привiльно розметавшись на задньому сидiннi, лежить Левко; вiн за всiм назирае в люстерко, все чуе, та навiть оком не моргне, лише твердi п’яти вовтузяться в ледь прочиненiй кабiнi.

Йде з гаками, з гумовими чобiтьми, з куфайками, з вiдрами вся родина, що прокинулась заради такоi оказii. Щебечуть дiти, i галаган, знову вибравшись на машину, будить Левка.

Сiроокий онук у блакитнiй матросцi стукае у вiконце машини, дерев’яний лiтак у руцi.

– Дiдуню, а вас у сiльраду кличуть.

І Левко поволi й неохоче залишае свою шкiряну постiль.

«Чого б то, я ж, здаеться, самообкладання вже заплатив…»

Бiжить попереду онук, гуркотить в хлопчика дерев’яний пропелер, – нахваляеться сiроокий:

– І я буду льотчиком-випробувачем, як i дядько Івась.

І кружляе навколо дiда, i стрибае на однiй нозi.

Так прийшли вони до сiльради.

…Маленьке хлопча в блакитнiй матросцi з усiеi сили намагаеться зачерпнути склянкою хоча б з ковточок води, та пiдвiконня з привабливо холодним вiдром таке образливо високе, а хлопча таке дрiбне, що нiяк не дiстатися до того пiдвiконня, хоч простягнися.