Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Потривожив Левко Келю, прийшовши на молочну ферму. Холодно було босим ногам на цементнiй пiдлозi, поки вiн пройшовся корiвником, а руда Нюрка заверещала, коли запитав, де Келя:

– Вона коло бугая.

Келя дiйсно стояла коло станка з iншими доярками: кожна з них тримала своiх корiв за поводки, очi бабiв лукаво поблискували серед переляканих коров’ячих морд. Чорний бугай-плiдник розгулював з ветеринаром по колi. Левко вiдкликав Келю, та передала Зiрку й Лiниву сусiдцi, а сама прийшла в «червоний куток».

Левковi було незручно, i вiн загинав палець за пальцем, перелiчуючи конверти. А Келя тим часом пiднесла йому вiдро з молоком, напоiла його, витерла рукавом бiлi вуса i теж приемно зашарiлася.

– Всiм моiм годилося б вдарити по телеграмi, листи понаписувати. Ти менi скомпонуй, тiльки б подешевше.

– Якi листи?

– Ну, нащот того, що помираю я. І якщо вони совiсть мають, нехай прибувають на похорон. Ось. – Левко не дивився на Келю, а на дошку показникiв, проте на нiй нiчого не бачив.

Келя не знала, що й робити, чи присiсти i листи писати, чи присоромити дiда за такi вибрики, чи в доброму старому дусi почати загравати з Левком.

– На похорон?! І що то ви, дiдуню, видумали? Навiщо вам синiв тривожити? – i поклала лице пiдборiддям на повнi руки i дивилася очi в очi. – На похорон? Ось осенi дочекаемося, та горiлки наваримо, та хлопцi вашi з’iдуться – ну й вип’емо та закусимо на ваших поминках… А я ще з вашим Кирилом потанцюю.

Так уiдливо шпигала вдовичка, погладжуючи пiдошвою своеi ноги Левкову ногу. Але бачачи, як поник дiд, Келя пом’якшала i сказала, крутячи в руках олiвець:

– Ну що толку писати олiвцем! Сьогоднi ось вечорком заглянете – у мене фiолетове чорнило е. Так це ви iх обманом хочете взяти, чи як?..

У великiй хатi баби Маройки весела i дотепна збiрня – i молодих, i пiдтоптаних: усе село ходить пiдстригатись до баби-перукаря, жоден iз сiльських модникiв не оминае ii веселоi хати.

Левко намагаеться потрапити на круглий ослiнчик поза чергою, та його зупиняють найстаршi, найповажнiшi модники. Деякi з них лiтнiшi за Левка, деякi – в батьки йому годяться.

– Ну, то як, Михтодю, пропустимо цього хлопчиська без очередi? – кивае один беззубий на Левка.

– А чие то воно, Кириле, ввiйшло, трясця його матерi, i не поздоровкалось? Треба буде батьковi сказати, щоб одрепiжив паском.